Багато років я розчарувалась в коханні. Усі хлопці, котрий я зустрічала були несерйозними та не дорослими. Лише раз в мене були серйозні стосунки. Ми зустрілись доволі молодими та щиро кохали. Вирішили жити разом, думали, що заробимо трохи грошей і зіграємо весілля.
Та минув рік і я розчарувалась. Мій коханий зовсім не брав ініціативу у свої руки. Він мало заробляв і не збирався розв’язувати дорослі проблеми. Я все робила сама і врешті мені набридло. Після болісного розставання довго не могла прийти до тями, не хотіла взагалі чоловіків бачити.
Минуло шість років перш ніж я познайомилась з Сергієм. Він був дорослим зрілим 45-річним чоловіком. Мав власну компанію, квартиру та автівку. З ним я почувалась, наче дівчинка, котрій не треба ні про що дбати. За пів року він зробив мені пропозицію. Я відразу погодилась, ми почали готуватись до весілля. Мало не відразу я звільнилась, хотіла більше уваги приділяти собі й коханому. Та за два тижні до нашого свята Сергій сказав:
– Приїдуть мої родичі, житимуть в готелі, але часто приходитимуть, адже скучили. Та я працюю, то ж ти маєш їх розважати.
Звісно, я погодилась, що тут такого. Спочатку приїхала свекруха з вітчимом Сергія. А тоді його колишня з дітьми. Я навіть не знала, що вона буде. Коханий просто сказав кількість гостей, котрі будуть з його боку. Та те, що запросив першу дружину навіть не подумав мені повідомити.
– Хіба це має значення? Зрозумій, вони моя сім’я, без них ніяк!
Його колишня Світлана виявилась дуже гарною, хоча не молодою жінкою. Та вона поводилась зі мною так, наче я її прислуга. А його діти підлітки не втрачали нагоди, аби мене принизити. Я увесь час намагалась їм догодити, а за це отримувала лише кепкування. Одного разу Світлана мені сказала:
– Скільки в Сергія вже таких було, а скільки ще буде.
Після цих слів я не витримала, попросила всіх піти і сказала, що зайнята. Згодом приїхав мій наречений і почав кричати, щоя не мала права так робити. Цілу ніч я плакала, а зранку до мене прийшла свекруха.
– Ти вирішила мати стосунки з 45-річним розлученим чоловіком і хотіла бути в нього першою чи що? Живеш, як у Бога за пазухою, то, будь ласка, й віддавай щось.
Після її слів я замислилась. Може мені все це взагалі не треба. Адже які б гарні в нас не були взаємини, я ніколи для нього не стану головною. Подруги радять не звертати ні на кого уваги, а насолоджуватись життям. Мама стверджує, що я маю народити, тоді мене почнуть поважати. То як мені бути? Чи можна бути щасливою з людиною, котра має таке багате минуле?
