Я з Василем у шлюбі вже 17 років. У нас доволі гарні стосунки, двоє дітей. Старший наступного року в університет вступатиме, того ми економимо кожну копійку. Донька у восьмому класі.

Зараз дуже важко виживати, ще й з дітьми. Чималі гроші ми витрачаємо на репетиторів і гуртки, вже мовчу про одяг і харчування. Нам навіть довелося відмовитись від мрії про гарну автівку. Адже з усім ми справляємось самотужки. Іншим батьки допомагають, а у нас все навпаки.

Ось днями Василь заявив:

– Мама хоче фасад до зими утеплити, просить, щоб допомогли!

– Е, ні! Торік ми вже давали їй на це гроші? І де вони?

– Ти ж знаєш, мамі тоді лікар сказав в санаторій поїхати. Це було необхідно для здоров’я.

– Послухай, я в ці казки не вірила і не вірю. І гроші давати не дозволяю.

Не знаю, що там сказав чоловік своїй мамі. Та за кілька днів вона приїхала до нас з валізами.

– Як ви не хочете мені допомогти, то я з вами житиму!

– Чого це?

– А ти хочеш, щоб я змерзла в тій хаті взимку?

– Ну як так, то пустимо в вашу хату квартирантів.

– Чого це?

– Ви ж нам на комунальні не даватимете. Звідки нам платити?

Василь мовчав. Врешті свекруха вибухнула.

– Вам що, важко мені гроші дати?

– Ми й так регулярно вам допомагаємо. Чи думаєте, я не знаю, що Вася вам щомісяця просто так по 2 тисячі дає? А такі великі суми – це вже занадто. Чи ви знову зібралися в санаторій?

Свекруха лютувала, поїхала назад додому. Згодом подзвонила синові та розповіла, яку жахливу він собі дружину обрав. І як взагалі може дозволяти жінці так зі своєю мамою спілкуватися. Врешті Василь знову почав мене просити.

– Ну, в нас є ці гроші, а мама не заспокоїться. Погрожує, що заповіт на чужих людей напише!

– Як даси їй на утеплення – до неї й жити підеш.

Посварились ми страшно. Та я налаштована стояти на своєму. Ніхто не заважав свекрусі торік хату утеплити. Як гадаєте, правильна в мене позиція чи ні?