Кілька років тому раптово померла наша бабуся Стефа. Хороша жінка була добра, ми з братом в дитинстві у неї завжди жили. На її домашніх харчах виросли.
Любила старенька онуків, тому й нам свою хату залишила. Будинок досить великий, на дві сім’ї розрахований. Колись в іншій половині жила сестра баби, самотня жінка. І хоча господарство в селі, та зовсім недалеко від міста. Нерухомість там досить дорога.
Брат мій Олег відразу з сім’єю переїхав до цього будинку. В нього діти малі, зручно мати власний двір. Крім того, Олег гарно заробляє. Зробив ремонт, придбав нову автівку, аби легше було на роботу добиратися.
Я ж переїжджати в село потреби не мала. Ми з чоловіком винаймаємо квартиру майже в центрі міста. Це зручно. Мріємо придбати власне житло та народити дитину.
Саме тому вирішила, що мені краще продати успадковану половину. Тоді кредит візьмемо, я матиму гроші на перший внесок на нерухомість, а далі подужуємо.
Обговорила все з чоловіком і вирішила запропонувати братові викупити мою половину.
– Олеже, ти можеш частинами виплачувати вартість половини будинку. А згодом матимеш шикарну хату, зможеш навіть другий поверх підняти.
– Чудова ідея. Та я маю порадитися з дружиною.
Я знала, що брат нічого не вирішує без Галини. Вона в них в сім’ї головна. Але ж ідея й справді була хороша. Та й мені приємно, що бабин будинок чужим не дістанеться. Та раптом Олег подзвонив і шокував нас своїм рішенням.
– Ти знаєш, Галя страшенно образилась.
– Чому?
– Каже, що сестра мала б поступитися своєю половиною. Однаково ж не збираєшся в селі жити. А здирати гроші з рідного брата – не гарно. Ти ж розумієш, якщо я віддаватиму борг – на дітей не вистачатиме.
– Але ж я теж мрію дітей мати. І це чесно!
– Ти ще не знаєш, чи вийде народити. А племінники вже є. Чи тобі байдуже на них?
– Та як ти таке казати можеш?
Я страшенно посварилася з братом. Хоча й розуміла, що він говорить словами дружини. Та вирішила, поступатися не буду. Не хоче викуповувати половину – продам чужим. Нехай Галя потім розбирається з сусідами. Правильно?
