Це був День Валентина. Я давно хотіла внести в наше життя романтику. Чоловік постійно скаржився, що йому сумно. Та й полум’я між нами давно згасло. Тож я купила нову спокусливу сукню, дозволила доньці залишитися на ніч у подруги, а сама замовила в ресторані вечерю і прийшла додому на три години раніше. Чоловікові ж сказала, що навпаки – затримуюсь сьогодні.

І ось я тихесенько увійшла. А тут – стіл, свічки, шампанське. Невже він теж зробив мені сюрприз? І тут я почула жіночий голос. Раптом зі спальні вибігла жіночка. А на ній самий рушник. В мене продукти з рук випали. Я залишила все й пішла геть. Повернулась на вечір. Чоловік зустрів мене.

– Ти сама винна! Довела мене до такого.

– Добре, тоді розлучаємось!

– І що ти без мене робитимеш? Ти ж нічого не вмієш.

– Впораюсь.

Я пішла збирати речі. Рома побіг за мною й почав благати пробачити, присягався, що це був перший раз і те невдалий.

– Хоч подумай, не гарячку. Вже пізня година.

Я погодилась. Вирішила відпочити, та спати не могла. Із самого ранку чоловік приніс мені каву в ліжко. Думав, що все в минулому. Та я так не могла.

– Знаєш, я вирішила. Зможу пробачити лише якщо сама заведу коханця.

– Що ти мелеш? Де його знайдеш?

– Чого ти так думаєш? В мене вже один кавалер є, давно зазирає. Це не проблема. Зрівняємо рахунки та почнемо з чистого аркуша.

Роман аж зблід після цих слів. Почав кричати на всю хату. Та я була непохитна. Зібрала речі й поїхала до куми. Донечці сказала, що вона поки з татком житиме. Вона вже доросла, 15 років.

Минув місяць і я збагнула одну просту річ – без чоловіка я щасливіша. Гарніша на вигляд, почуваюсь добре, я наче на десять років помолодшала. А ось Рома щодня приходить і благає повернутися. Донька каже, що харчується лише макаронами й вдома нічого не робить.

Я вирішила забрати дитину й жити далі. Не хочу, як раніше. Та всі знайомі кажуть, що так не можна, треба сім’ю зберегти. А ви б що робили?