Три роки тому мій син Богдан одружився. На весілля я вирішила зробити йому подарунок, про який, мабуть, чекає кожен: я подарувала їм будинок, який купила декілька років тому на зароблені кошти. Мій син і невістка, почувши про цю новину, були безмежно раді. Вони цілували мене і казали, що я найкраща мама… Але брат наголошував мені, щоб я не спішила переписувати будинок на них. Я вирішила послухати Василя, адже спішити немає куди, тоді подумала я. І знаєте, мій брат був правий.

Коли, я почала робити ремонт в своїй власній квартирі, у мене погіршилося здоров’я. Я втрачала свідомість, коли падав тиск. Син, розуміючи складність моєї ситуації, запропонував переїхати до них, оскільки свіже повітря мені піде на користь. Дійсно, природа мені дуже допомогла, і до того ж я дізналася приємну новину: скоро я стану бабусею. Ця новина, як неначе вилікувала мене.

Але одного разу я почула сварку мого сина Богдана з невісткою Наталкою. Вона кричала не своїм голосом, обвинувачуючи мого сина: “Для чого ти її сюди привіз? Вона мені псує настрій своїм хворим виглядом. Вона мені огидна, не можу дивитися на неї, тим більше їсти чи спілкуватися з нею. Я в положенні, я повинна дивитися лише на красиве. Хай вона вже їде до себе, може, швидше позбудемося її і станемо законними власниками будинку і квартири.”

Коли  почула ці слова, моє серце защеміло. Я не могла повірити, що віддала їм свою молодість для того, щоб заробити їм на будинок, а вони так погано думають про мене. Він навіть не заступився за мене, а лагідно догоджав своїй дружині. Я зрозумію, що вона в положенні, але я теж мама і заслуговую на повагу. 

О 9 годині до мене в кімнату зайшла невістка Наталка і сказала:

– Досить вже спати, вам пора їхати звідси. Ви здорова жінка, не прикидайтеся  хворою, щоб ми вас жаліли.

– Наталко, чому ти так агресивно налаштована проти мене? 

– Я не бажаю з вами говорити, у мене немає настрою!

– Добре, я тебе почула..

– Ось і добре, давайте швидше, ваш син спішить на роботу. По дорозі він вас закине!

– Мамо, Наталка, правду каже, збирайся швидше в мене нарада. Закину тебе будеш своїм ремонтом дальше займатися, а до нас не приїжджай, бо в нас зараз інші справи

– Добре діти мої …

Я сіла в автомобіль, син по дорозі ні слова не промовив, хоча і я не змогла нічого висловити від почутого.

Місяць після того син з невісткою не навідувалися, лише зателефонували вчора, запитали, чи ще жива… Після такої ситуації передумала їм щось дарувати, а майно перепишу на онука. Може, він хоча б води на старості піднесе. Як ви гадаєте, чи правильне є моє рішення?