Я заробітчанка, працюю в Іспанії вже 20 років. Звісно, як і всі жіночки, поїхала закордон, бо грошей геть не було. Чоловіка я тобі не мала, тому за донею дивилася моя покійна мати і старша сестра Антоніна. 

У Валенсії добре. Я тут маю високооплачувану роботу, знайшла багато подруг. До речі, також українок. І мову дуже добре знаю. Не подумайте про мене погано, а не зрадниця, просто от якщо порівняти Україну та Європу – то я краще виберу другий варіант. 

За 20 років я вже звикла до країни, до людей, до їх звичаїв та традицій. Тому планую тут надовго зостатися, а не повертатися додому. Тим паче, у Валенсії я зустріла свого другого чоловіка Даміана, ми разом живемо. 

Але про рідних я не забувала. Звісно, передавала їм гроші, продукти, одяг. Доньці оплатила весілля та ще й подарувала гарну, трикімнатну квартиру з дорогим ремонтом. Деякі меблі сама везла з Іспанії. Сестрі Тоні також окремо пакувала гостинці – кава, крупи, олію, солодощі, консервацію, різні сири. Але вже ту посилку донька Рита сама мала відносити тітці, бо вона була важка. Нащо Тоні підіймати важкі речі, вона ж має проблеми зі спиною.

Так от, цього тижня вирішила знову приїхати до родичів у гості аж до січня. Зібрала велику сумку подарунків, накупила багато солодощів для онуків. Ледь запхала всі речі до валізи. Боялася, що на кордні подумають, що я якусь контрабанду везу. 

Але все минуло добре. Легко та без затримок доїхала до рідного Львова, донечка з чоловіком зустріли на вокзалі. Онуки аж підстрибували від радощів, коли мене побачили. Звісно, їм дісталося найбільше подарунків. 

Наступного дня пішли до церкви та я вирішила провідати сестру. Взяла для неї пакунок з солодощами та вином. А Тоня мені так відчинила двері та сухо промовила “заходь”, наче не рада була бачити. 

– Що ти так на мене вовком дивишся. Я тобі принесла от шоколадку, вино гарне. А вдома є ще..

– І нащо воно мені? Сильно треба! 

– Ти наче на мене образилася? Я щось погане тобі зробила? 

– А ти забула? У Львові бувало по 8 годин нема світла, я не могла навіть собі їсти зварити, ходила зі свічкою по квартирі. А твоя Ритка мені відмовилася гроші позичити на генератор! 

Я була вражена. Адже донька мені нічого не говорила про таке прохання Тоні. Одразу дістала всі гроші, які мала біля себе та поставила сестрі на стіл:

– От, дивися, тут все, що є. Я завтра донесу тобі ще 500..

– Не потрібні мені вже ці подачки. Я сама якось впоралася і цього року вже відклала гроші на генератор. До речі, дякую за солодке та вино, можеш забрати. Бо від тебе вже рік ніяких гостинців не могла дочекатися. Тільки твоя Ритка постійно хвалилася, які ти смаколики передаєш.

– Але я для тебе також…

– Ой, сестро, припини відбріхуватися. Краще йди додому та не псуй мені настрій, добре? 

Я аж заплакати хотіла, чесно. Старша сестра так розлютилася на мене, що з квартири прогнала. Одразу поїхала до доньки, аби вона розказала всю правду:

– Тітка Тоня? А, якось вона приходила, просила гроші. 

– А сподіваюся, що ти дала їй пару євро на генератор.

– Звісно, що ні. Мамо, я тоді мала дітям купити на зиму чобітки, курточки. Ті генератори – то така дурня!

– Тітка ще й каже, що ти їй продукти не передавала. 

– Мамо, я не буду через якусь нещасну пачку кави та макаронів через все місто пхатися не буду. 

От виявилося, що вже рік донька не передає тітці гостинці та навіть у гості не заїжджає. Всі продукти забирала собі, як і гроші. І найобразливіше – Тоня думає, що я сама знала про такі пакості донечки. Ну але Рита мені не звітувала, коли і кому скільки дала. 

Я ж не здогадувалася, що донька так підло вчинила з тіткою. Як мені помиритися з Тонею? Бо сестра навіть слухавку від мене не підіймає, не хоче говорити та в гості не приходить!

Daryna