Марину я щиро кохаю, та сил вже нема терпіти її. До весілля ми разом не жили. Та вона завжди відверто казала, що готувати не вміє. Річ у тім, що моя дружина все життя багато вчилась і зараз працює лікаркою. Я це поважаю, але для мене завжди було важливо, щоб дружина була гарною господинею. Такою моя мама була. Я казав їй, що хочу повертатись додому і їсти домашні страви. Та все марно. Я повертався додому, а дружини навіть ще не було.

 – Що я зроблю, робота важка, не встигаю! – виправдовувалась вона.

 – Ну, тоді готуй на вихідних, на кілька днів вперед, або зранку раніше ставай.

 – А відпочивати мені коли? Я стомлююсь!

 – Я хочу домашньої їжі – голубців, вареників, хоча б м’яса з картоплею!

Навіть після серйозних розмов я отримував максимум напівфабрикати з магазину. Врешті терпець мені увірвався. Вирішив я дружину провчити. Покликав свою маму з села, попросив її тиждень у нас пожити і поготувати. Думав, що дружині соромно стане і вона за голову візьметься. 

Та сталося дещо дивне. Марина просто приходила і їла всі страви спокійно. Їй зовсім соромно не було. Врешті я вирішив з нею вчергове поговорити:

– Ось так і ти маєш готувати!

 – Мені ніколи! А ти, якщо хочеш жити з мамою – то живи! І не треба мені тут влаштовувати спектаклі, запросив він маму… На мене таке не діє!

Вона просто зібрала свої речі й пішла. Тепер я не знаю, як бути. Марина – гарна й розумна. Але чи можна жити з людиною, котра зовсім не хоче господарювати?

IrynaS