Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Ви думали, це Львів? Ні. Це ГОРЛІВКА. 1954 рік! А вже у 1968 році , наприклад, у Бахмуті, залишилась лише одна українська школа (ФОТО)

Ви думали, це Львів? Ні. Це ГОРЛІВКА. 1954 рік! А вже у 1968 році , наприклад, у Бахмуті, залишилась лише одна українська школа (ФОТО)

Viktor
10 Квітня, 202510 Квітня, 2025 Коментарі Вимкнено до Ви думали, це Львів? Ні. Це ГОРЛІВКА. 1954 рік! А вже у 1968 році , наприклад, у Бахмуті, залишилась лише одна українська школа (ФОТО)

А вже у 1968 році, на приклад, в Артемівську (Бахмут), що неподалік від Горлівки, залишилась лише одна українська школа на окраїні міста і жодного українського дитячого садочка.

Вчительки російської мови і літератури отримували зарплату на 20% більшу, ніж вчитель української.

Olena Mozgova

Хто казав, що Донбас ніколи не був українським? Подивіться на ці вишиванки з минулого століття (ФОТО)

До вашої уваги світлини, на яких зображені мешканці Донецької та Луганської областей в українських вишиванках

м. Лисичанськ, Луганська область

м. Маріуполь, Донецька область, 1959 рік

м. Маріуполь, Донецька область, 1959 рік

Першотравнева демонстрація у Донецьку

м. Юзівка, нинішній Донецьк

Євдокія Гніденко-Куплевацька м.Слов’янськ, Донецька область, 1937 рік

З архіву Слов’янської ЗОШ І-ІІІ ст. № 9. У літописі школи це фото підписано так:
“1950 р. Маршалкіна Валя і Винокурова Наталка виконують український танець…”

Cестри Дейнега Раїса та Валентина 1948-1949 рік. м. Краматорськ, Донецька область

м. Єнакієве, Донецька область, 1924 рік

м. Луганськ

м. Сніжне, Донецька область

Луганські дівчата, 1915 рік

Родина Алчевських, Луганська область

Жіноче народне вбрання в залах Луганського краєзнавчого музею.

Джерело

Навігація записів

Єpмaк заявив, що чyтки про підготовку вuбoрів в Укрaїні є «абсoлютною нісенiтницею»
Від мoрозу до +19: Гiдрoметцентр здивyвав прoгнозом на нaйближчі днi

Related Articles

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Viktor
10 Березня, 202610 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Цікаве за сьогодні

  • Мій начальник подивився на мене й спокійно спитав: “Чому ти приїхала на таксі? Де твоє службове авто?” А мій чоловік усміхнувся і при всьому офісі відповів: “Я віддав його мамі. Їй воно потрібніше”. 
  • — Добрий ранок, донечко! — голос у мами рівний, лагідний. — Ні, яка ж пожежа. Це я просто вирішила скористатися твоєю вчорашньою порадою. І теж трошки «нічого не робити». Аня застигла, кліпаючи очима.
  • Єдиний син ошелешив нас тим, що хоче одружитися — йому ж всього 22 роки. Але ми з чоловіком вирішили, що перечити не будемо, адже ми самі свого часу одружилися дуже молодими. Чоловікові ледь виповнилося 22, а мені 19. Значить, така доля. Та й наречена нам подобалася: Мар’янка вчилася з сином в університеті в одній групі. Коли ми зрозуміли, що справа вирішено, почали готуватися до торжества. Ми вирішили, що оскільки Віктор у нас єдиний син, треба робити йому весілля. Як годиться, зібралися ми з чоловіком до батьків цієї Мар’яни, нашої майбутньої невістки, в гості. Про дівчину ми нічого не знали, так, бачили її кілька разів з нашим сином. Вона розповідала, що живе разом з мамою в селі, недалеко від нашого міста. Так що ми поїхали свататися. Про свій приїзд, майбутньої свахи ми, звичайно, попередили заздалегідь. Чоловік купив квіти, я спекла торт і ми вирушили на знайомство з майбутньою, так би мовити, сім’єю. По приїзду, перше, що нас вразило, це дуже чистий і охайний двір.
  • П’ятдесят вісім — цифра у паспорті, але аж ніяк не на обличчі. Акуратна зачіска, легкий штрих туші на віях і те саме плаття, яке вдало підкреслює фігуру й додає загадковості. Чоловік запросив на«романтичне» побачення. Не на швидку каву, а саме на«романтичне» побачення. та замість «романтичного» столу….Я застала «романтичний сюрприз» на який там зовсім не чекала…Він подивився мені прямо в очі й сказав декілька слів, від яких я просто замніміла…
  • У селі, язиками чесали: «Двічі в ту саму річку лізуть». Весілля було тихим. Тільки діти, куми та декілька найближчих друзів. Ганна була не в білій сукні, а в гарній вишиванці з блакитними квітами — символом надії
  • — Ну треба ж, характер прорізався, — сказала вона вголос. — Нічого. Погуляє пару днів, гроші закінчаться — приповзе. Куди він подінеться? Він же безпорадний. Він же без мене — нуль
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes