– Я не зрозуміла! Повтори зараз же! На твій ювілей із села їде вся твоя родина? – уточнила ошелешена дружина.

Анжела була поза себе від злості. Тільки що чоловік Єгор повідомив їй новину, від якої у неї волосся стало дибки і в горлі перехопило подих.

– Єгор, ти уточнив, хто з твоїх колег прийде до тебе на ювілей. Мені потрібно замовляти меню, необхідно знати точну кількість гостей.

– Анжелочка, з роботи будуть всього четверо – Кирило і Тетяна з подружжям. Решта не зможуть, – простодушно відповів Єгор.

– Ну це ж дуже мало. Ми орендуємо великий зал, значить, і гостей має бути багато. Може, ми поквапилися? Треба було в сусідній кав’ярні пару столів забронювати, і все на цьому.

– Не поспішай, Анжелочка! І не засмучуйся, народу буде достатньо, – з радістю промовив Єгор.

Він все не знав, як підійти до цього питання. Як повідомити дружині таку пікантну новину.

– Справа в тому, моя люба, що з села до нас їде вся моя рідня. Так вийшло, що вони всі дуже хочуть привітати мене з цим ювілеєм і погуляти на нашому святі.

– Всі? – Анжела навіть присіла від подиву.

– Всі! – широко посміхаючись, відповів Єгор. – Брати Василій і Матвій з дружинами і всіма дітьми, сестра Ольга з чоловіком і дочкою, дядько Петро з дружиною Валентиною.

– Вони всі приїдуть? – уточнила Анжела охриплим голосом. – Вся ця юрба? Ти що, серйозно?

Вона не могла повірити!

– А не буде забагато? Ти нікого не забув? – саркастично запитала дружина.

– Забув. Ти права. Ще двоюрідна сестра Клава з чоловіком. Все, тепер всіх назвав. Всі приїдуть! Дуже хочуть відсвяткувати разом зі мною цю подію, Анжелочка!

– Ти з глузду з’їхав? Навіщо нам тут все твоє село, скажи мені? Я для цього зал в дорогому ресторані орендувала, щоб твою неотесану рідню дивувати дорогими напоями і рідкісними делікатесами? – обурилася Анжела, до якої поступово почав доходити весь жах того, що вона щойно почула.

– Анжела, не хвилюйся! – Єгор намагався бути спокійним. Він знав, що все вже вирішено. І сенсу переживати і засмучуватися немає.

– Дзвони зараз же в своє село і все скасовуй. Скажи їм, що ми потім приїдемо до них самі і там всіх напоїмо і нагодуємо. Для цього не треба всією юрбою тягнутися в місто.

– Анжелочка, це марно. Вони вже налаштувалися. Готуються, вбрання вибирають, гостинці збирають. Та й потім – коли їм ще така можливість випаде? А в селі вони завжди напи тися встигнуть. Вони це і без нас прекрасно роблять. Регулярно.

– А де вони всі жити будуть, ти подумав? Ти ж не хочеш сказати, що у нас! На готель у них грошей немає. Адже, скажуть, що це дуже дорого.

– Ну, Анжелочка…

– Єгор? Єгор, подивися мені в очі! Ти що, пообіцяв їм усім, що вони будуть жити у нас? Не лякай мене! Скажи мені, що це сон! – дружина була в шоці.

Вона ще ніяк не могла оговтатися від того, як рік тому до них на тиждень приїжджали її далекі родичі. Анжела цей час згадувала з тремтінням. А тут така юрба! Жінка навіть з рахунку збилася і точно не могла сказати, скільки в цій орді, що насувається на їхнє життя і квартиру, передбачалося людей.

– Єгор, ти хоч розумієш, що нас чекає? Який ювілей, який ресторан і все інше? Ми ж з тобою не виживімо в першу ж годину їхнього приїзду! – від відчаю жінка почала ридати.

Чоловік як міг її заспокоював. Ну з чого плакати? Ось дурненька!

Все руйнувалося. Що можна було планувати з цією дикою юрбою! Які там конкурси, яка культурна програма! Вони нап’ю ться і почнуть горланити свої пісні, а також танцювати, розкидаючи на всі боки меблі і гостей.

Наближався день ікс. Анжела ходила чорніша за хмару. Її вже зовсім не радувало наближення свята, якого вона спочатку так чекала. Ретельно вибирала собі найкрасивіше вбрання і туфлі до нього, з пристрастю складала святкове меню, уважно вивчала сценарій ювілею, який їй надала тамада, думала, як незвично прикрасити зал.

Все це тепер потьмяніло і не мало ніякого значення. Натовп сільських родичів чоловіка, який з дня на день мав прибути, руйнував всі її плани і мрії.

Напередодні ювілею пролунав дзвінок у двері, Єгор пішов відкривати і побачив у під’їзді половину свого рідного села. Шум, гам, радісні вигуки, обійми і поцілунки послідували за цим.

Весь цей величезний і галасливий натовп увірвався в квартиру, як морський прибій. Разом з ними в житло проникла їхня нестримна енергія. Відпустивши з обіймів Єгора, всі, включаючи дітей, кинулися до Анжели і теж почали обіймати її і цілувати.

Як виявилося, гості приїхали на трьох автомобілях і привезли з собою таку кількість провізії і речей, що Анжела спочатку здивувалася – а навіщо стільки?

Крім сумок з продуктами, які вони заносили з під’їзду в квартиру хвилин десять, гості привезли надувні матраци і розкладні ліжка. Навіть кілька подушок і ковдр прихопили.

Не встигла Анжела отямитися, як посеред їх просторої вітальні вже красувався великий розкладний стіл. Гості, розпакувавши свої поклажі, почали кидати на нього привезені з собою продукти.

Так на столі з’явилося солоне сало з м’ясними прошарками і часником, копчені гуси і смажені кури, мариновані грибочки і пухирчасті солоні огірки, що видавали чарівний аромат. Крім цього, була квашена хрустка капустка, запечена в духовці картопля, в’ялена рибка, домашня ковбаса, кілька пирогів з різними начинками. А також банки з компотом, пляшки з домашнім квасом і перваком і багато-багато чого ще.

Не встигла господиня отямитися, як весела і дружна компанія вже садила її за стіл.

– Ну, за приїзд, давайте потроху!

Через двадцять хвилин Анжела вже любила всіх, хто сидів за цим столом. Так смачно і весело вона ще ніколи не вечеряла. Які ж вони все-таки молодці, що приїхали! Рідні люди!

На нічліг влаштували на підлозі імпровізовані лежаки з надувних матраців, ковдр, подушок, поставили розкладачки. У квартирі не залишилося вільного місця, щоб можна було зробити крок і не наступити на когось. Все було зайнято відпочивальниками.

Наступного дня весь цей гучний і радісний натовп вирушив до ресторану, щоб відсвяткувати ювілей Єгора.

Святкування було в повному розпалі. Родичі чоловіка були такими активними, з таким задоволенням брали участь у всіх конкурсах, що тамада була просто вражена.

– Ну, друзі, я таких дружних і веселих гостей давно вже не бачила. Молодці, та й годі!

Брати Єгора без сорому вбралися в жінок для якоїсь сценки.

А сестри забрали всі жартівливі призи за активну участь у конкурсах. Гості до сліз сміялися, спостерігаючи за тим, як конкурсанти виконують пікантні завдання із серії «вісімнадцять плюс», які так люблять ведучі на святах.

І що вже гріха таїти – пісні, яких так боялася Анжела, були! Але співали їх із задоволенням усі гості, навіть і міські.

Але найбільше Анжелу зворушило привітання, яке підготували родичі для ювіляра. Воно було таким душевним і незвичайним, що навіть викликало у Єгора та Анжели сльози розчулення.

Це було імпровізоване привітання у віршах, в якому брала участь одночасно вся родина. Вони по черзі промовляли римовані рядки про те, як люблять і поважають Єгора, яким смішним і добрим пам’ятають його з самого дитинства, як цінують спорідненість з ним. А в кінці заспівали пісню на знайому всім мелодію, але слова в ній всі були присвячені ювіляру.

Анжела навіть подумала в той момент: “Як шкода, що у мене немає таких душевних сільських родичів. Нехай вони прості, грубуваті, немодні і незграбні, але такі душевні, що стає тепло на серці! Це та сила, яка завжди прийде на допомогу, захистить, підтримає і наситить своєю енергією. Енергією роду».

Наступного дня проводжали гостей. Анжела обіймала всіх, з ким зблизилася за ці два дні. Вона відчувала, що щиро прив’язалася до цих простодушних сільських людей.

– Ах, як шкода, що ви вже їдете! З вами так весело! А хто ж буде доїдати тепер цю купу продуктів? Нам з Єгором на півроку вистачить, – сміялася вона.

А потім сказала вже серйозно:

– Ми будемо сумувати.

– А ви приїжджайте в гості! Ми ж не так далеко живемо. Приїжджайте, будемо вам раді!

І через два тижні Анжела та Єгор вже мчали на своєму дорогому авто в село, до рідні. Там на них чекала лазня з віниками та домашнім квасом, багате застілля та пісні до ранку.

– Як добре, коханий, що у тебе такі чудові родичі! Ми обов’язково будемо спілкуватися, бо це правильно. Рідні повинні триматися один одного, повинні бути разом, незважаючи ні на що, – натхненно говорила чоловікові Анжела.

– Так, кохана. Ти, як завжди, права! Повністю поділяю твою точку зору, – хитро посміхаючись у вуса, відповів їй Єгор. Він у цьому ніколи не сумнівався!

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!