– Чого вона дзвонила? – Невдоволено запитав у дружини Микола Олександрович.

– Зайти хотіла, – також похмуро відповіла Ольга Петрівна. – Якась важлива справа в неї.

– Нема чого цій блудниці тут робити! – рішуче заявив Микола Олександрович. – Треба було одразу відмовити. Викинули й викинули…

– Колю, не кип’ятись, – спробувала напоумити чоловіка Ольга Петрівна. – Не забувай, що половина квартири належить Олені. Це ж треба було у шлюбі купити…

– Ось нехай скоріше ділять, і ця вимітається з нашої родини до такої матері! – не вгамовувався свекор. – Осоромила сім’ю, їй немає тут місця!

– А я тобі казала, – єхидно нагадала чоловікові Ольга Петрівна. – Не пара вона нашому Василю. Ти ж заступався за неї завжди!

Микола Олександрович хотів було заперечити, але замовк. Дружина мала рацію. А Ольга Петрівна вирішила скористатися моментом.

– Наступну дружину сама йому знайду, – заявила вона. – І навіть не думайте сперечатися зі мною, обидва! Я життя побачила, в людях знаюся.

– Я вам не заважаю? – пролунав голос Васі, який стояв у дверях, і слухав розмову батьків.

– Ой, Васю, ми навіть не чули, як ти прийшов, – заметушилася мати. – Будеш їсти?

– Мамо, я дуже ціную вашу з батьком підтримку, але дайте мені самому розібратися у власній родині.

– Дорозбирався вже, – пробурчав Микола Олександрович. – Роги не тиснуть?

– Батьку, годі! – гаркнув Василь, і подався в кухню.

– Оленка сюди їде, – обережно сказала синові мати.

Василь ледь помітно здригнувся від її слів, але тільки на мить. Потім він все ж таки продовжив свій шлях, а батьки переглянулися.

– Я сам цю блудницю зі сходів спущу, – тихо промовив Микола Олександрович.

Але Василь його почув.

– Не смій! – рішуче сказав він, визирнувши з кухні. – Це лише наша справа. І, взагалі, ви прогулялися б…

Однак Вася зі своєю рекомендацією запізнився. Пролунав сигнал домофона, і він сам пішов відчиняти, зробивши застережливий жест у бік батьків.

Олена увійшла за кілька хвилин, і окинула поглядом присутніх.

– Весь серпентарій у зборі, – посміхнулася вона.

– Поговори ще, – знову почав закипати Микола Олександрович, але Василь жорстко глянув на батька, і той замовк.

– Навіщо ти прийшла? – Холодно запитав Василь дружину.

– Показати дещо, – відповіла Олена. – Після цього вже можеш робити висновки.

Після оприлюдненої гостею інформації, життя сім’ї розділилося на «до» та «після».

Провина Олени перед свекрухою полягала в тому, що дівчина була надзвичайно вродлива. Вона була з тих, на кого обертаються на вулиці, і біля яких постійно крутиться купа шанувальників.

Однак свій вибір Олена зупинила на Васі, простому, і не особливо помітному хлопцеві.

Вася був не виродком, але й не красенем, не безхатьком, але й не багатієм. І такий вибір дівчини для багатьох навколишніх був справжньою загадкою. Відповідь знала лише сама Олена.

– Василь – найпорядніша людина, яку я зустрічала, – говорила вона. – Він із породи однолюбів, ніколи не зрадить, і не обдурить.

– Зате самого Василя обдурити – раз плюнути! – казала Ольга Петрівна. – А такій пройдисвітці, як Оленка, тим паче.

Весілля було поспішним, а через сім місяців після свята з’явився син Максим.

– Не наш він, чує моє серце! – не припиняла стверджувати Ольга Петрівна чоловікові, – обрюхатив її хтось, і кинув, а вона вирішила свій приплід майбутній, на нашого дурня повісити! А він і вуха розвісив.

– Та годі тобі каркати! – бурчав на неї Микола Олександрович. – З чого ти вирішила, що дитина не наша? Он, як Васька з сином гасає.

– Він-то гасає, тільки ти на пацана подивися, – не вгамовувалася Ольга Петрівна. – Зовсім на нас не схожий. Василя і близько нічого немає.

– Так він – вилита мати, – заперечував Микола Олександрович. – У їхню породу вдався.

Але Ольга Петрівна продовжувала стояти на своєму. Вона регулярно пиляла сина, щоб той зробив тест ДНК, але Василь лише відмахувався.

– Мамо, нісенітниці не городи, – казав він. – Своїм життям займайся.

Після весілля молодята взяли в іпотеку квартиру, вирішили одразу двокімнатну, з урахуванням положення нареченої.

Оленка засіла в декреті, і все фінансове навантаження, щодо забезпечення сім’ї, лягло на плечі Василя, який погоджувався на будь-які підробітки, та відрядження.

Він був у від’їзді, коли дещо сталося.

Ольга Петрівна справно відвідувала невістку та онука, доки син перебував у від’їзді. І не тому, що сумувала, а щоб контролювати Олену.

Невістка намагалася триматися зі свекрухою ввічливо, але її часті візити та настирливість, дуже дратували молоду матір.

– Васю, я не хочу грубити твоїй мамі, але вона, схоже, не розуміє, що її допомоги я не потребую. А від її візитів лише проблеми.

– Та твоя Оленка просто боїться, що я її з іншим застукаю, – вимовляла Ольга Петрівна синові, коли він намагався напоумити її у спробах контролювати невістку. – Ось і біситься. Я все одно виведу її на чисту воду!

Ольга Петрівна продовжувала наполягати на своєму, зводячи насамперед саму себе, а потім чоловіка. Василь слова матері серйозно не сприймав, а Ольга Петрівна продовжувала допікати невістку візитами.

Якось жінці, нарешті, пощастило.

Вона побачила, як Оленка весело розмовляє на вулиці з молодим, симпатичним хлопцем. Було видно, що вони давно добре знайомі.

Співрозмовник Олени грав з малюком, і навіть взяв його на руки, щоб полоскотати, й трохи попідкидати вгору.

Ольга Петрівна не лише уважно спостерігала за цією зустріччю, а й робила фото на телефон. На прощання співрозмовники поцілувалися, та розійшлися, а Ольга Петрівна поспішила до чоловіка з добутими доказами.

– Ось, на кого Максим схожий, – тицяла вона пальцем у фотографії. – Я так і знала, що ця принцеса Ваську обманює! Сам подивися, пацан – просто вилитий!

Для підкріплення своїх підозр Ольга Петрівна переконала Миколу Олександровича здати свій біоматеріал для аналізу ДНК.

– Василь не піде, – впевнено сказала вона. – А ти – дід. З тобою спорідненість покаже. Або не покаже.

Ольга Петрівна прийшла до Олени, щоб добути зразки дитини для аналізу. І жінці пощастило знову. Молода мати погано почувалася, і бабуся запропонувала погуляти з Максимом. Цього разу Олена була навіть вдячна свекрусі.

Підхопивши малюка, Ольга Петрівна помчала з ним в лабораторію, де вже чекав Микола Олександрович.

На результати тесту потрібно було чекати кілька днів, але трапилося ще дещо. Повернувшись з онуком у квартиру молодих, Ольга Петрівна та Микола Олександрович, який приєднався до дружини, застали там того самого хлопця, з яким Олена розмовляла на вулиці.

На столі лежали принесені фрукти, а сама Олена та її гість сиділи за ноутбуком. З появою свекрух Олена ніби розгубилася.

– Познайомтеся, це Стас, – представила вона хлопця. – Приніс мені деякі матеріали з роботи, щоб я була в темі.

Але свекри вже зробили свої висновки.

Наступного дня Олена вийшла гуляти з малюком сама, а коли повернулася, то з жахом виявила у своїй квартирі свекрів, а в передпокої зібрані сумки.

– Що відбувається? – Здивувалася Олена. – Що ви тут робите?

– Тебе виганяємо, – тріумфально заявила їй свекруха.

– Що-о-о??

– Ми тест ДНК зробили на пацана, – похмуро повідомив Микола Олександрович. – Я зразки здав. Але й так усе зрозуміло.

– Для розлучення ДНК не потрібне! Твої пожитки, та чужого приплоду, біля входу валяються! – повідомила остовпілій Олені Ольга Петрівна.

Не давши невістці схаменутися, свекри буквально виштовхали її з квартири. А наступного дня отримали тест аналізу ДНК – спорідненість була нульовою.

– Як же це можна? – журився Микола Олександрович, який до останнього вірив, що його дружина помиляється. – Бідний Василь. Адже встиг уже прикипіти до пацана. Та й ми…

– За себе кажи! – огризнулася свекруха. – Я з самого початку недобре підозрювала.

Після повернення, Василь, замість дружини та сина, застав у квартирі батьків, і цей результат злощасного аналізу.

Чоловік був буквально зламаний такою новиною. Батьки, побоюючись за сина, вирішили затриматись у його квартирі на кілька днів.

Василь навіть не намагався якось зв’язатися із дружиною, він був зовсім пригнічений. Олена теж ніяк не давала про себе знати. І раптом цей несподіваний дзвінок, та повідомлення про візит.

Василь дивився на Олену, намагаючись подолати хвилювання, а жінка ніби тріумфувала. Її настрій здавався дивним свекрам, як і самому Василю. Поки Олена не дістала з пакета видруковані документи.

– Я теж прогулялася в лабораторію, – заявила Олена. – Задоволення не з дешевих, але воно того варте. Вася, на щастя, я встигла прихопити твою зубну щітку. А зразки Миколи Олександровича там залишились…

Олена явно смакувала ситуацію, та навмисно тягла з розв’язкою.

– Дуже цікаві результати вийшли, – нарешті сказала вона. – Ось тест ДНК Василя та Максима.

Олена передала чоловікові один заповнений бланк.

– Васю, Максим – твій син.

Василь із хвилюванням прийняв документ із рук дружини.

– А це… Це результат тесту ДНК Василя, та ваш, Миколо Олександровичу. Подивіться самі. Не дивно, що Максим – не ваш рідний онук. Адже і Вася – не ваш син.

Після цих слів невістки, Ольга Петрівна різко втягла голову в плечі, а Микола Олександрович шоковано дивився на Олену. Молода жінка посміхалася.

– Можете самі переконатись, – вона простягла йому документ.

Поки Микола Олександрович, тримаючи аркуш з результатами в руках, які тремтіли, вивчав незрозумілі для себе хімічні формули, Олена переможно дивилася на свекруху.

– Правильно в народі кажуть: «свекруха – хвойда, завжди невістку підозрює».

Василь був шокований не менше, ніж його батько. Він у всі очі дивився на матір.

– Мамо, це правда?

– Та я сама не впевнена була, – белькотіла Ольга Петрівна. – Як же так…

– Я думаю, вам краще дома розібратися, – твердо сказала Олена. – У себе вдома! Тож прошу негайно покинути мою квартиру!

Свекри пішли, а Олена свердлила поглядом Василя, який не знав, куди ховати очі.

– Васю, як ти міг повірити в таке?

Від нещодавньої перемоги Олени, не залишилося і сліду. Вона говорила тихо та з болем.

– Пробач…

Насилу, але молоді помирилися.

Щодо батьків Василя, то вони вирішили, що через стільки років розлучатися безглуздо. Звісно, ​​колишніх відносин між ними вже не було.

Микола Олександрович і Василь, як і раніше, вважали себе батьком та сином, іншого варіанта у них не було.

Дід із задоволенням няньчився з Максимом, а Ольга Петрівна намагалася на обрії молодих більше не з’являтися. Як кажуть, не суди, та не судима будеш…

А ви що думаєте з цього приводу? Пишіть свої міркування в коментарях, та ставте вподобайки.

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!