Весь день був якийсь невдалий. Спочатку на роботі Оксані зменшили премію через те, що вона вчасно не подала звіт в бухгалтерію, потім зателефонував син і сказав, що вони з дружиною посварилися, і він поки що поживе у них, але найголовніше сталося увечері.

Як завжди, останнім часом Степан приходив із роботи пізно. Він працював викладачем у Київському театральному інституті. Була зимова сесія, заліки, іспити, Він страшенно втомлювався.

Оксана сиділа на кухні, пила чай і дивилася по телевізору якесь шоу. І раптом у двері подзвонили. Незадоволена, що відірвали від перегляду, Оксана пішла відчиняти. На порозі стояла молоденька симпатична дівчина із заплаканими очима, вагітна і, схоже, на останньому місяці.

– Ви Оксана Олександрівна? – запитала дівчина.

– Так. А що трапилось? – здивовано відповіла жінка.

– Я до вас. Можна я ввійду?.

Важкою ходою, дівчина пройшла в кімнату і ледве сіла в крісло.

– Я чекаю дитину, – раптом сказала гостя.

– Я бачу, – спокійно відповіла Оксана.

– Ви не зрозуміли. Я чекаю дитину від вашого чоловіка.

Добре, що поряд було інше крісло, і Оксана не втрималася і сіла в нього.

– Що я чую! Господи! Коли ви встигли? – не могла повірити у почуте Оксана.

Дівчина схлипнула:

– Ми таємно зустрічалися. І тепер ось-ось з‘явиться дитина, а жити нам ніде.

– Не зрозуміла.

– У нас немає житла.

– А я тут до чого? Ви хочете жити тут? Ця квартира моєї мами, царство їй небесне. Де ви зустрічалися з моїм чоловіком, там і живіть.

– Ми зустрічалися у його друзів, коли вони їхали. А я живу в гуртожитку, навчаюсь на другому курсі театрального інституту. Батьків у мене немає, я з дитбудинку.

– Господи, і що ви в ньому знайшли? У моєму чоловікові. Старий, та й не багатий. Ніяк із кредитом по пральній машині не розплатиться.

Дівчина опустила гарненькі очі.

– Я покохала його…

– Дивно. Скільки красивих, молодих людей навколо і раптом вибрати мого чоловіка!

– У мене немає пелюшок, візочка, нічого немає, а мені скоро народжувати. Що мені робити? Де нам жити?

Вона заплакала. Оксана злякалася, що вона може ось-ось народити прямо тут.

– Заспокойтеся, тільки не нервуйте.

– Знаєте, коли він зрозумів скільки труднощів на нас чекає, він по-моєму злякався.

– Це в його дусі. Коли я була вагітна багато років том , і ми жили на орендованій квартирі, він був такий самий. Час не змінив і не навчив його.

– Що ж мені робити? – ще раз запитала дівчина.

– Ось що, люба, йдіть у гуртожиток, а я зберу його речі, і нехай винаймає вам квартиру. Я йому скажу, що він зобов’язаний тепер дбати про вас і про свою майбутню дитину.

Дівчина пішла, а Оксана дістала валізу і стала з гнівом класти в неї речі чоловіка, примовляючи: – “Який негідник, який негідник”.

Коли валіза була заповнена, вона поставила її біля дверей. І в цей час увійшов чоловік:

– Оксано, ти кудись їдеш? А чому мені не сказала?

– Це не я їду, а ти.

– Не зрозумів

– Сьогодні приходила вагітна від тебе дівчина. Степане, як ти міг, як ти міг! Я ж тобі вірила!

– Нічого не розумію. Яка дівчина? Чи не з довгою світлою косою?

– А що в тебе їх багато? Вагітних? Так, з довгою косою і на останньому місяці вагітності!

– Так, так …Оксано! Я все зрозумів!!. Це Микитенко Катерина. Я їй не поставив залік. Сказав, що вона не може бути акторкою. А вона сказала: ”Я вам доведу, що зможу’’. Ось і довела. Переодягнулася у вагітну і прийшла до тебе.

Вони довго й весело сміялися.

– Постав їй залік. Тільки нехай більше не експериментує на мені. А то я замість неї народжу наступного разу.

У цей час зателефонував син і сказав, що він помирився із дружиною і не прийде до них ночувати.

А вранці на роботі начальник викликав Оксану до себе в кабінет, вибачився і сказав, що звіт, хоч і був поданий із запізненням, але він просто чудовий і він поверне їй премію.

Ось таке непередбачуване, неповторне і прекрасне наше смугасте, чорно-біле життя.