Марія Павлівна — енергійна жінка, хоч їй уже за 60, почувається максимум на 45. Вона завжди в русі, не дає собі жодної хвилини відпочинку. У неї єдиний син, який вісім років тому покохав Жанну і одружився з нею.
Марія Павлівна відразу побачила в невістці егоїстичну натуру і особливого захоплення не зазнала, але не засуджувала вибір сина. Святкували вони скромне весілля на тридцять чоловік, хоча Марія Павлівна мріяла про урочистість більше, з фотографом та музикою, але Жанна наполягла, що їй не хочеться «всього цього маскараду».
Марія Павлівна одна виховувала сина після ранньої втрати чоловіка, без підтримки родичів. Максим став для неї головною опорою, здобув освіту та влаштувався на роботу. Після весілля молодята переїхали до двокімнатної квартири, подарованої батьками Жанни, яка походила із заможної родини.
Однак Жанні не подобалося все, що робила свекруха: і подарунки вважала дешевими, і готувати Марії Павлівні забороняла. Залишатися віч-на-віч з онуками теж не дозволяла, кажучи, що не знає, чому свекруха їх там може навчити. А ось свою маму Жанна кликала майже щодня і ставилася до неї краще, що не дивно – її батьки допомагали фінансово.
Вирішальне розчарування відбулося на Новий рік. Син запросив матір відзначити свято разом, пообіцявши, що будуть лише батьки Жанни та вона сама. 31 грудня він заїхав за мамою, відвіз додому та поїхав за батьками дружини. Марія Павлівна відразу запитала, чи не заперечуватиме невістка, але син запевнив її:
– Мамо, що ти таке кажеш, ми завжди тобі раді. Я за тобою заїду та привезу.
У призначений час син привіз її, сам подався паркувати машину. Але варто було їй переступити поріг, як вона була шокована: діти з ранку сидять у піжамах, у хаті безладдя, навколо розкидані речі, кухня завалена брудним посудом. Здивована Марія Павлівна сказала онукам, що так Новий рік не зустрічають. На кухні їй пояснили, що їжу привезуть з ресторану, але поки вона мила посуд, молодша онука попросила ганчірку протерти пил.
– Я зазирнула до холодильника – продуктів багато. Син повернувся, зайшла до невістки, а вона лежить і каже, що їй ніколи допомагати: «Дуже втомилася, пізно прийшла з роботи». Я не стрималася: «Яка втома? Ти не на будівництві працюєш, за комп’ютером сидиш!» А вона лише відмахнулася. Потім ще зайшла до старшої внучки, а та сидить з телефоном, і я їй кажу: «Чому не забираєшся? Ми б за годину все зробили! Але тут почала Жанна: «Що ви командуєте у нас вдома? Ми самі знаємо, що і коли робити!».
Марія Павлівна розгублено зітхнула, а син увійшов і спитав, що діється. Вона одягла пальто, черевики і вийшла, навіть не попрощавшись. Вночі вона подумала: «Чого я сумуватиму?». Приготувала собі салат, увімкнула телевізор та зрозуміла, що давно вже нікому не потрібна.
Тепер Марія Павлівна всерйоз скривджена на сина та його родину.
– Я бачила, що люди беруть до себе в будинок самотніх людей похилого віку або допомагають матерям, які потрапили у складні ситуації.
Я теж так зроблю — знайду когось, хто буде мені справжньою дочкою і приведе онуків, а квартиру залишу їм. Іноді чужі люди виявляються ближчими за рідних.
Що ви думаєте про це?
