Коли через місяць після весілля вони переїхали до своєї нової квартири, Дмитро зрозумів, що Олена просто схиблена на чистоті: підлоги блищала так, що можна було, заглядаючи в них, голитися, а в кухні все було стерильно, як в операційній.
Але Дмитра це не порадувало: він з дитинства обожнював тварин і мріяв у новій квартирі створити живий куточок. Тепер він зрозумів, що його мрія Олену не порадує.
Тому з нетерпінням чекав Нового року і за тиждень до свята подарував їй крихітного двомісячного цуценя. Це був хитрий хід: Дмитро розумів, що дружина не захоче його образити і новорічний подарунок змушена буде прийняти.
У цуценяти було ім’я Шарик. Олена перейменувала його на Кошмарик, але перші дні терпляче зносила всі неприємності, пов’язані з появою чотириногого квартиранта: коли він робив на підлозі, зітхаючи, ходила за ним з ганчіркою; коли він розбив її улюблену вазу для квітів, зціпивши зуби, мовчки, зібрала осколки; але коли він розгриз її французькі чобітки, не витримала і розридалася, закрившись у ванній.
Дмитро ледь не віддав Богу душу від докорів сумління. Він через двері поклявся, що продасть цуценя першому, хто захоче його купити, сунув Кошмарика за пазуху і поїхав на Пташиний ринок, де тиждень тому придбав його за сто гривень у якогось хлопчика.
… Він уже з півгодини стояв біля продавця золотих рибок, розмовляв з ним про черв’яків і личинок, поїв Кошмарика молоком з паперового пакета і молив Бога, щоб до них ніхто не підходив.
Він спеціально втерся в натовп «рибників» в надії, що на Кошмарика тут ніхто не зверне уваги – тоді він, Дмитро, і свою клятву дотримає і цуценя збереже. Назавтра у Оленки, може, гнів охолоне і тоді…
– Скільки коштує ваш вовкодав? – перервав його роздуми червонощокий дядько в розпахнутому кожушку. Було помітно, що він уже почав зустрічати Новий рік.
– Дочка жити не дає: купи вівчарку. А у мене квартира маленька, я їй мишку пропонував, хом’ячка… А вона – тільки собаку. Вирішив схитрувати: виправиш до кінця року всі трійки на п’ятірки – куплю. Так вона їх через тиждень виправила. Треба тримати слово. Ваш ліліпут мені підходить. Він не дуже виросте?
Дмитро вхопився за рятівний шанс.
– Не більше телятка.
– Ця блоха? – здивувався покупець.
– Уявіть собі. Це спеціально виведена порода швидкозростаючих собак: «Карлик-гігант». А у вас ліжко є?
– Є. Двоспальне.
– Тоді все гаразд, – заспокоїв Дмитро. – Він на ньому поміститься. – І пояснив. – Балуваний, спить тільки в ліжку. Але це й добре: з нього шерсть лізе, як пух з кульбаби. А вона вся в ліжку залишається. Ну що, берете?
– Ні-ні… Почекаю. – Власник кожушка повністю протверезів. – Може, я дочку на черепаху вмовляю.
Він поспішно зник. Дмитро повеселішав і вже спокійно зустрів наступних покупців. Літне подружжя з розчуленням погладили Кошмарика.
– Який гарненький!.. А він нашу кішечку не буде ображати?
– Ні, ні, – запевнив їх Дмитро, – він їй тільки хвостик відкусить – і все. Дуже любить хвостики відкушувати, пустун.
Подружжя засмутилося, відійшло, потім повернулося: мабуть, Кошмарик їм дуже сподобався.
– Тоді ми його у дворі триматимемо, – вирішив глава сім’ї. – Він природу любить?
– Ще й як!.. Любить дерева підкопувати, особливо фруктові…
– У нас дерев немає, у нас город: петрушка, цибуля, часник.
– Цибулю він обожнює. З’їдає в день по два-три кілограми прямо з грядки. Плаче, а жере!
Відігнавши і цих покупців, Дмитро зрозумів, що він на правильному шляху. Тому наступному клієнту навіть привітно посміхнувся.
– Подобається?
– Симпатяга. А він меблі не гризе? Ми полиці поліровані купили.
– Гризти полиці – його улюблене заняття. У нього ж порода така: полицегризун.
Так минуло півтори години. Дмитро вже поглядав на годинник, збираючись з почуттям чесно виконаного обов’язку повертатися додому. Але тут звідкись виринула настирлива дівчина і заявила, що купує Кошмарика – саме такого цуценя вона шукала все життя.
Даремно Дмитро лякав її люттю і навіть людожерством цієї породи, дівчина була непохитною.
– Скільки?
Дмитро заплющив очі і випалив:
– Тисяча.
– Ой-йой! – пискнула дівчина, але гроші дістала і відрахувала необхідну суму.
Дмитро поцілував цуценя, як дитину в лобик, і, не озираючись, пішов геть крізь передноворічну метушню, повз жвавих перехожих з сумками і пакетами. Довго блукав вулицями. Прийшовши додому, мовчки простягнув Олені гроші.
– Ого! – здивувалася вона. – Я й не підозрювала, що ти такий бізнесмен!
Не відреагувавши, він повільно роздягався.
– А у мене для тебе є новорічний сюрприз. – Вона пірнула в кухню і винесла звідти велику картонну коробку. – Відкрий!
Він неохоче зняв кришку і остовпів: у коробці сидів Кошмарик.
– Містика!
Цуценя підстрибнуло і лизнуло його в ніс.
– Як воно тут опинилося?
– У тебе був такий сумний голос, коли ти каявся за дверима… Та й без Кошмарика в квартирі стало якось порожньо. Я зателефонувала своїй співробітниці, вона живе навпроти ринку. Просила купити за будь-яку ціну… Словом, тепер я тобі його дарую. Радий?
– Я тобі ще й їжачка куплю, – обіймаючи дружину, пообіцяв їй щасливий Дмитро.
Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!