– Щось ти геть змарніла! Не можна так! Не твоя провина, що діти такими стали! Ти так довго не витримаєш, зрозумій!

Із цими словами Люба увійшла до мене. Подруга знає мене багато років і відразу збагнула, що щось не так. Я й справді геть себе занедбала останнім часом. А все через стреси. Ви не уявляєте, як це боляче, спостерігати, як твоя дитина не може влаштувати своє життя, як все йде не так, як мріялось.

У мене дві дитини, котрі вже свої сім’ї мають. У доньки Каті все чудово, вона має прекрасного чоловіка, котрий гарно заробляє. Вони збудували будинок і виховують вже власну малечу. Донька не працює, займається сім’єю, може собі це дозволити.

В сина зовсім інакша ситуація. Він також має дружину. Та вона ніколи йому не підходила, надто легковажна була вона до весілля. Під час вагітності себе не берегла, того й народила хвору дитину. У хлопчика страшний діагноз і він все життя потребуватиме опіки. Тож всі гроші мій син витрачав на лікування дитини. А згодом в нього ще й донька народилась, та, на щастя, здорова.

Я допомагала, чим могла. Передавала всі гроші. Та цього однаково бракувало. Днями син дзвонив мені і буквально плакав. Я боюсь, що він зламається. Того й подзвонила Каті, вирішила в неї грошей попросити. Та вона грубо відповіла:

 – Нічого я їм не даватиму. Брат може виїхати за кордон і заробити. В нього дитина-інвалід, дозвіл отримає.

 – Невже тобі брата зовсім не шкода? І йдеться все ж про твоїх племінників!

– Він самий собі таку долю обрав! Треба було спершу на ноги стати, а тоді одружуватись. І це не чесно, що ти даєш стільки грошей на дітей брата, а на моїх – зовсім нічого. Ти бабуся для усіх!

Такі слова від доньки чути дуже неприємно. Та я не знаю, як бути. Зараз думаю продати свою квартиру заради сина і переїхати в батьківський будинок в село. Та як на це відреагує донька? Невже доведеться ділити гроші?