Щороку те саме. Починається весна і моя сусідка, баба Ніна заходиться господарювати, а саме палити сміття й траву. Скільки разів я з нею сварилась, пояснювала, що це не метод – все марно.
Живемо ми на околиці міста. У нас будинок на дві квартири, в кожного окремий вхід і ділянка. А поруч є земля, котра пустує, ніхто там нічого не саджає, просто заростає бур’яном. Мені вона зовсім не заважає, а от бабі Ніні спокою не дає. Вона вважає своїм боргом палити той бур’ян. І до слова, торік саме так вона мало сарай сусідці не підпалила. Але й це наукою не стало. Мої розповіді про шкоду природі і здоров’ю теж стали порожнім звуком.
Цьогоріч історія повторилася. Сиджу я вдома, відпочиваю, вікна відчинені і раптом чую дим. Визираю – горить. Я відразу вийшла і чемно попросила сусідку загасити полум’я.
– Так не прибирають! Сміття вивозити треба!
– Я не можу цим займатись. Ніхто мені не допоможе!
– То лишіть, як є!
– Ти що, так не можна.
– Загасіть, бо поліція приїде. Я саме чула, що зараз за це штрафують.
– Ой, не вигадуй. Кому є справа, що я коло своєї хати роблю.
Цього разу я не втрималась. Вирішила провчити стару. Мовчки пішла додому і викликала поліцію. За десять хвилин поліціянти вже розповідали бабі Ніні, що вона порушила закон. Стара виправдовувалась і косо зазирала в напрямку мого вікна. А коли вони поїхали – відразу прийшла.
– Як ти могла? Ще й сусідка!
– Я нічого не робила. Вони певно дим побачили.
– Так я тобі й повірила, ну нічого, я тобі ще це згадаю.
Не хотіла я з сусідкою сваритися, але як могла нарешті пояснити, що мені її прибирання не подобаються. От що б робили? Можливо мали схожі ситуації?
