Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Що це таке? – різко спитала Анастасія. – Кому ти цукерки купував? І квіти?

– Що це таке? – різко спитала Анастасія. – Кому ти цукерки купував? І квіти?

Viktor
15 Січня, 202615 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Що це таке? – різко спитала Анастасія. – Кому ти цукерки купував? І квіти?

– Що це таке? – різко спитала Анастасія. – Кому ти цукерки купував? І квіти?

У руках у неї був чек, що випав із кишені куртки чоловіка.

Анастасія повільно обернулася до нього. Денис сидів на дивані, уткнувшись у телефон. Її пальці стиснули чек так сильно, що папір порвався.

Денис підвів голову, миттєво оцінив ситуацію та розсміявся. Легко, безтурботно – так сміються люди, яким нема чого приховувати.

– Насте, ну ти що? – Він підвівся, підійшов до неї, забрав чек з рук і недбало жбурнув його на стіл. – Це Маринці на роботі.

– У неї вчора був день народження. Ми всім відділом скинулися, я й купив. Квіти та цукерки. Вона ласунка страшна, всі знають. І троянди любить…

Анастасія дивилася на нього, намагаючись вловити фальш в інтонації, знайти невпевненість у погляді. Але Денис усміхався відкрито, навіть обійняв її за плечі.

– Ти чого така напружена? Думаєш, я тобі зраджую? І все через покупки? – Він знову засміявся, поцілував її в верхівку. – Настюш, та я без тебе і дня не проживу. Ти ж знаєш!

Вона хотіла вірити. Дуже хотіла. Але всередині, десь під ребрами, все стиснулося в тугий вузол тривоги. Цей вузол не розв’язався, навіть коли Денис пішов у душ, співаючи якусь пісню.

Наступні три тижні Дениса немовби підмінили. Він приносив додому квіти просто так, без приводу. Вранці готував їй каву та тости з авокадо, які вона так любила.

Вечорами, коли Анастасія приходила з роботи втомлена, він садив її на диван і масажував плечі, розминаючи м’язи, що заклякти.

– Розслабся, Настюш, – шепотів він, цілуючи її в шию. – Я завжди поряд. Завжди дбатиму про тебе.

І Настя поступово відтавала. Тривога відступала, поступаючись місцем теплому спокою. Вона докоряла собі за недовіру, за дурні підозри.

Звичайно ж, вона все вигадала. Просто втомилася на роботі, перехвилювалась. Денис любить її, він доводить це щодня.

У суботу Настя заїхала у великий супермаркет, куди вони з Денисом рідко потрапляли. Їй потрібно було придбати спеції для нового рецепта. Вона йшла вздовж рядів, коли випадково побачила його.

Денис стояв біля каси з повним кошиком. Анастасія розрізнила полуницю у прозорій упаковці, жовті боки манго, торт,  напої. Базовий набір для романтичного вечора.

Серце Анастасії підстрибнуло від радості. Значить, увечері вдома буде сюрприз. Свято на двох. Вона спеціально не гукнула чоловіка, щоб не зіпсувати його плану. Швидко сплатила свої покупки та помчала додому.

Вдома вона дістала з шафи свою улюблену синю сукню, яку Денис завжди називав чарівною. Підфарбувала губи, завила волосся. Запалила свічки на столі, поставила легку музику. Сіла у крісло і почала чекати.

Портативні колонки

Година. Дві. Три.

Телефон спалахнув повідомленням:

– Настюшо, вибач, на роботі аврал. Затримаюсь до ночі. Не чекай, лягай спати.

Анастасія дивилася на екран, потім на свічки, які вже наполовину обпливли, на свою ошатну сукню, на порожній стіл.

Вона сиділа так до півночі, повільно усвідомлюючи, що свято влаштовано не для неї. Напої, полуниця, торт – все це зараз десь в іншому місці, з іншою жінкою.

Анастасія задула свічки та перевдяглася, акуратно повісивши сукню назад у шафу. Вона впала на ліжко. Просто лежала з розплющеними очима, дивлячись у темряву.

Вранці Денис повернувся пом’ятий, із червоними очима. Сорочка була розстебнута, волосся розпатлане. Коли він підійшов ближче, Настя розрізнила солодкий нудотний запах чужих духів.

Різкий, нав’язливий. А на шиї, трохи вище за комір, червонів яскравий слід “пристрасного поцілунку”.

– Де ти був? – її голос пролунав рівно, майже байдуже.

Денис осікся, схопився за шию, прикриваючи долонею зрадницьку мітку.

– Насте, я можу все пояснити…

– Пояснюй, – вона схрестила руки на грудях.

Денис звалився навколішки прямо перед нею. Схопив її руки, притис до губ.

– Це випадковість, чуєш? Просто дурна випадковість. Корпоратив був учора, усі були під мухою. Одна дівчина із сусіднього відділу полізла цілуватися.

– Я одразу відштовхнув її, присягаюся! Нічого не було. Нічого! – Він говорив швидко, захлинаючись словами. – Настюшо, будь ласка, не руйнуй нашої родини. Я тебе кохаю. Лише тебе. Вибач мені, вибач…

Анастасія дивилася на нього згори донизу. На його зім’яте обличчя, на тремтячі губи. Вона все ще любила цю людину. Любила так сильно, що боялася залишитись без нього.

– Добре. Востаннє, Денисе. Востаннє!

Чоловік підхопився, міцно стиснув в обіймах Анастасію.

– Дякую, дякую, рідна. Я виправлюсь, обіцяю. Ти не пошкодуєш.

Наступного місяця Денис знову був бездоганним. Ще уважнішим, ніж раніше. Він дзвонив їй кожні дві години, розповідав де знаходиться і чим займається.

Приносив її улюблені тістечка, дарував книги, які вона хотіла прочитати. Анастасія поволі відтавала. Можливо, він справді зрозумів. Можливо, вони впораються.

У четвер Анастасія вирішила порадувати чоловіка. Встала раніше, приготувала його улюблену страву. Акуратно запакувала все в контейнери. І поїхала до його офісу.

Вона вийшла з машини, пройшла через паркування. До входу залишалося метрів з двадцять. І вона почула знайомий голос. Денис стояв за рогом будівлі, і з кимось розмовляв. Вона мимоволі зупинилася.

Голос Дениса був невдоволений, роздратований.

– Ти уявляєш, як я втомився від неї? Щодня доводиться зображати ідеального чоловіка. Квіти, сніданки, масажі. Нудить уже від усього цього.

– Так кинь її, – Анастасія по голосу впізнала Вітю, його друга.

– Не можу, – Денис усміхнувся. – Я живу у її квартирі, розумієш? Вона оплачує комуналку, закуповує усі продукти. Моєї зарплати ледве вистачає на себе. Що я робитиму без неї? Зніматиму кімнату у гуртожитку?

– Ну ти даєш, – Вітя засміявся. – А коханки?

– Та їх за три роки шлюбу було непомірно, – безтурботно кинув Денис. – Просто раніше я був акуратнішим. А тут на роботі аврал. Я не висипаюся. Ось і став припускатися помилок.

– Зовсім розслабився, брате, – Вітя продовжував сміятися.

Анастасія стояла за рогом, стискаючи в руках сумку з контейнерами. Всередині не було болю – лише порожнеча, випалена вщент.

Вона вийшла з-за рогу і повільно попрямувала до них. Денис обернувся – і обличчя його побіліло.

Анастасія зупинилася перед ним, простягла сумку.

– Привезла тобі обід, – її голос був спокійним, майже байдужим. – Хотіла порадувати.

Денис не рухався, не брав сумки. Просто стояв, дивлячись на неї широко розплющеними очима.

– Так, – продовжила Анастасія, – щось тобі не щастить останнім часом. Спочатку я знайшла чек, потім на шиї синець помітила. А тепер ось підслухала розмову. Зовсім ти втратив хватку, Денисе.

– Настя… – хрипко видавив він.

– Увечері можеш приїхати за речами, – вона повернулася до нього спиною. – Більше не потрібно буде мене терпіти. Ми розлучаємося.

Вона пішла, не обертаючись. Сіла у машину і поїхала. Тільки коли будівля офісу залишився позаду, коли дорога понесла її вперед, вона нарешті видихнула.

Увечері Денис приїхав. Ридав на порозі, падав на коліна, благав пробачити.

– Настя, я люблю тебе, чуєш? Я не можу без тебе! Пробач мені, будь ласка. Я змінюсь, обіцяю. Назавжди змінюсь. Дай мені ще один шанс, останній…

Анастасія дивилася на нього згори донизу. Ця людина, яку вона любила, виявилася порожньою. Він використав її, жив її коштом, брехав щодня. І вона надто довго прощала, ось він і сів їй на шию остаточно.

– Іди, Денисе, – сказала Анастасія тихо. – Я зібрала твої речі. Вони у коридорі. Забирай та йди.

– Насте, будь ласка…

– Негайно!

Денис усе ще намагався виправдатись. Але Анастасія зачинила перед його обличчям двері. Все скінчено.

Через місяць розлучення було оформлено офіційно. Вона була вільна.

Невдовзі вона записалася на курси крою та шиття. Денис критикував це захоплення, називав його марним. Говорив, що вона даремно витрачає час на нісенітницю.

Тепер її ніхто не стримував. Ніхто не обманював порожніми обіцянками змінитись. Ніхто не змушував терпіти та прощати.

Анастасія сіла за швейну машинку на першому занятті та посміхнулася. Попереду було ціле життя без зради та брехні. Не дарма ж кажуть, що на віку, як на довгій ниві. Якби знав, де впадеш, соломки б підклав…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Підписуйтеся на сторінку, та підтримайте автора вподобайками! Щиро Вам дякую за небайдужість

Навігація записів

Ні, Мар’яно. Грошей тобі я більше не дам. З сьогоднішнього дня назавжди забудь про мій гаманець, — Ганна навіть не обернулася. — Як це — ні? — голос Мар’яни став тонким і жалісливим, наче скрипка, що фальшивить. — Тітонько, ви ж знаєте, у мене малий, Тарасик, знову занедужав! Треба на приватного лікаря, бо в державній поліклініці черги, а йому недобре! — Минулого місяця Тарасик мав «унікальну ситуацію», на яку я дала три тисячі гривень. А позаминулого ви з чоловіком терміново латали дах на дачі, бо «заливало стелю», я дала гроші, а потім тебе в дорогому ресторані люди бачили. Ти просила двадцять тисяч гривень на нові вікна, бо старі «прогнили». Я віддала тобі свої заощадження на опалення. А вчора проходила повз ваш будинок — вікна старі, лише фіранки нові. Де гроші, Мар’яно? Я, знаєш, хоч і пенсіонерка, але пам’ять маю добру
Всі дарунки, які ми привозимо батьки продають. А гроші віддають Марині, мовляв, у неї зараз “складний період” в житті. Та хіба це справедливо?!

Related Articles

– Оксано, якось це все… Не по-людськи чи що. Мати нам завжди варення, соління приносила, онукам – гостинці. І все робила від душі, а ми її в будинок для людей похилого віку… – Миколо, думаєш у мене душа на місці? Ми не маємо виходу. – Думала хату її продати. Адже мама її на мене переписала. Так, хто її купить. Та й скільки заплатять за цю розвалюху?

Viktor
24 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Оксано, якось це все… Не по-людськи чи що. Мати нам завжди варення, соління приносила, онукам – гостинці. І все робила від душі, а ми її в будинок для людей похилого віку… – Миколо, думаєш у мене душа на місці? Ми не маємо виходу. – Думала хату її продати. Адже мама її на мене переписала. Так, хто її купить. Та й скільки заплатять за цю розвалюху?

– Квартира? Яка ще «твоя квартира»? – Мамо, ну дідуся. Він залишив її мені. Ти ще туди квартирантів пускала. Ти що, не пам’ятаєш? – розгублено спитала Аліна. – А-а… Та квартира. Так вона ніколи й не була твоєю, – невимушеним тоном відповіла Ірина. – Забудь про неї. Я її продала

Viktor
24 Січня, 202624 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Квартира? Яка ще «твоя квартира»? – Мамо, ну дідуся. Він залишив її мені. Ти ще туди квартирантів пускала. Ти що, не пам’ятаєш? – розгублено спитала Аліна. – А-а… Та квартира. Так вона ніколи й не була твоєю, – невимушеним тоном відповіла Ірина. – Забудь про неї. Я її продала

Світлана завагітніла в 11 класі від свого однокласника — на той момент вона була впевнена, що це кохання всього її життя. Але Віктор, дізнавшись про вагітність, відмовився від дитини, та ще й пустив плітки про дівчину по всьому селу. Сама Світлана і її батьки «набралися» сорому — неповнолітня принесла дитину, що ж люди скажуть. Але дівчині пощастило, що батьки її підтримали і допомагали їй і дитині…

Viktor
24 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до Світлана завагітніла в 11 класі від свого однокласника — на той момент вона була впевнена, що це кохання всього її життя. Але Віктор, дізнавшись про вагітність, відмовився від дитини, та ще й пустив плітки про дівчину по всьому селу. Сама Світлана і її батьки «набралися» сорому — неповнолітня принесла дитину, що ж люди скажуть. Але дівчині пощастило, що батьки її підтримали і допомагали їй і дитині…

Цікаве за сьогодні

  • – Оксано, якось це все… Не по-людськи чи що. Мати нам завжди варення, соління приносила, онукам – гостинці. І все робила від душі, а ми її в будинок для людей похилого віку… – Миколо, думаєш у мене душа на місці? Ми не маємо виходу. – Думала хату її продати. Адже мама її на мене переписала. Так, хто її купить. Та й скільки заплатять за цю розвалюху?
  • – Квартира? Яка ще «твоя квартира»? – Мамо, ну дідуся. Він залишив її мені. Ти ще туди квартирантів пускала. Ти що, не пам’ятаєш? – розгублено спитала Аліна. – А-а… Та квартира. Так вона ніколи й не була твоєю, – невимушеним тоном відповіла Ірина. – Забудь про неї. Я її продала
  • Світлана завагітніла в 11 класі від свого однокласника — на той момент вона була впевнена, що це кохання всього її життя. Але Віктор, дізнавшись про вагітність, відмовився від дитини, та ще й пустив плітки про дівчину по всьому селу. Сама Світлана і її батьки «набралися» сорому — неповнолітня принесла дитину, що ж люди скажуть. Але дівчині пощастило, що батьки її підтримали і допомагали їй і дитині…
  • – Що ж ти за людина? Хто так робить? Я тобі ніколи не пробачу! – Кілька років я пояснювала сусідці, що вона порушує закон і заважає мені. Все марно. Та цьогоріч я вирішила її добряче провчити. Ви б бачили обличчя баби Ніни, коли на подвір’я увійшли поліціянти.
  • Ми з чоловіком жили, не тужили разом 35 років, мені 53, йому 55. За цей час у нас наро дилися син і дві прекрасні доньки. Ми були зразковою сім’єю для багатьох. Своїми дітьми можемо лише пишатися. Все було чудово в нашій сім’ї, але це лише збоку. Чоловік нічим практично не займався, іноді тільки підробляв у свого друга автомеханіком, а так, щодня днями витрі щався на екран телевізора, скаржився на уряд, нову іномарку сусіда і мою неохай ність.
  • «Бабусю, вам в інший відділ», — усміхнулися молоді працівники, глянувши на нову співробітницю. Вони ще не знали, що я купила їхню компанію.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes