Родичі всі засуджували Аллу, казали, що неможливо не любити свою дитину, а чоловіка можна пробачити, кожен може оступитися. Але Алла була категорична, вона нізащо не пробачить зраду. А дитині краще з люблячим батьком, ніж із ображеною на весь світ матір’ю

Сьогодні Аллі виповнилося шістдесят п’ять років.

З раннього ранку, вона стояла біля вікна. За вікном йшов сніг. Гарно. Ось тільки доведеться знову наймати сусіда, щоб розчистити доріжки. Алла посміхнулася, згадавши, як сусід завжди фліртує з нею. Смішно! Вона завжди стежить за своїм здоров’ям, зовнішністю і вбраннями і він, простий сільський чоловік, який пропрацював все життя водієм.

Алла переїхала до цього села нещодавно. Їй було все одно, яке село. Критерії відбору були інші – добротний, впорядкований будинок, наявність у селі магазину, медичного обслуговування та автобусного сполучення з містом. Виїжджаючи з міста, Алла продала машину і вже ніколи не збиралася сісти за кермо.

Телефон брякнув повідомленням. Хтось із ранку вже привітання відправив. Алла не почала читати повідомлення, взяла телефон до рук, покрутила і рішуче відключила телефон. Рідних та близьких у неї давно вже немає, а від інших людей не хотілося отримувати. «Рідних та близьких!» – знову подумала Алла, подивилася на телефон і запхала його в шафу під стопку одягу.

Вперше в житті вона вирішила сама почистити доріжки від снігу. Усміхнулася своїм думкам, одяглась і вийшла надвір.

– Господи, як добре! – вголос сказала Алла.

– Ага, добре, – засміявся сусід за парканом. – Я зараз у себе приберу і до вас прийду, моя королева.

– Я вже вам казала, не називайте мене так, – роздратовано сказала Алла. – І сніг сьогодні я сама приберу.

– Як так? – у голосі сусіда почулася образа, але Алла промовчала. Їй не хотілося ні з ким говорити.

На роботі Аллу називали залізна леді, а в селі сусід назвав її королевою, і всі сільські почали так називати її. І жодні прохання перестати, на людей не діють. Це дратувало Аллу, вона з особливою запопадливістю прибирала сніг. Впоралася, на диво, швидко.

А коли вдома пила чай, думки про себе кохану знову повернулися. Життя склалося так, як склалося. Ні про що Алла не шкодувала, але пам’ять дедалі частіше повертала її в далеке минуле.

У молодості Алла вийшла за чоловіка, який обіцяв «золоті гори», клявся у коханні до самого кінця. Спочатку так і було, жили щасливо. Але потім Алла завагітніла. Вагітність протікала важко, Алла часто лежала на збереженні. Чоловік шкодував Аллу, діставав серед зими фрукти. Це зараз фрукти можна купити, а тоді їх діставали. Здавалося, що чоловік також переживає від вагітності Алли. Але виявилось, що здавалося.

Вже перед родами Алла сказала чоловікові:

– Ти знаєш, хочу зізнатися, важко у собі тримати. Іноді вже хотілося, щоб і не було цієї вагітності. Ти мене пробачиш за ці думки?

– Ну що ти, звичайно, пробачу. Навіть не бери на думку. Я ж розумію, як тобі тяжко, ще й пологи попереду. Мені теж було непросто, – сказав чоловік. Видно було, що він наважується на якесь зізнання. Краще б не наважився, але він сказав:

– Мені теж важко тримати свою таємницю, сподіваюся, що ти зрозумієш мене і пробачиш. Загалом, я одного разу зрадив тебе. Це був один раз. Тяжко було, я засидівся в кафе і так сталося. Я її навіть не знаю. Пробачиш? Адже я люблю тільки тебе.

Що тоді сталося з Аллою! Вона сварилася, вона плакала.… Чоловік викликав швидку, Аллу забрали, цієї ночі вона й народила. Народила і відразу відмовилася від дитини.

Щось у душі Алли зламалося, вона не могла бачити ні дитини, ні чоловіка. Родичі всі засуджували Аллу, казали, що неможливо не любити свою дитину, а чоловіка можна пробачити, кожен може оступитися.

Але Алла була категорична, вона нізащо не пробачить зраду. А дитині краще з люблячим батьком, ніж із ображеною на весь світ матір’ю.

Так і прожила Алла до пенсії. Заміж вона більше не вийшла, бо не вірить чоловікам, із сином не бачилася, платила добрі аліменти. Син, коли виріс, сам виявив бажання побачитися. Виріс гарною, красивою, розумною, щасливою людиною. Після цієї зустрічі Алла зрозуміла, що тоді вона ухвалила правильне рішення.

Алла всі свої сили направила на кар’єру та заробляння грошей. Зараз у неї забезпечена старість, пенсія та пасивний дохід. Вона не потребує ні грошей, ні чоловіка, ні родичів.

Навіть сьогодні не хоче жодних поздоровлень.

Ось зараз сніг знову завалить доріжки, Алла піде його прибирати. Сьогодні такий настрій, що вона може прибрати сніг із усіх доріжок села.

– Добре як! – голосно сказала Алла…