Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • “Поїдемо до Пyтіна”: жителі Дoнецька, які залишилися без вoди, готові оголоcити бунm

“Поїдемо до Пyтіна”: жителі Дoнецька, які залишилися без вoди, готові оголоcити бунm

Viktor
22 Серпня, 202522 Серпня, 2025 Коментарі Вимкнено до “Поїдемо до Пyтіна”: жителі Дoнецька, які залишилися без вoди, готові оголоcити бунm

Жителі Куйбишевського району Донецька пообіцяли поїхати до Ростова, а звідти — до Москви, до російського президента Володимира Путіна, через проблеми з водою в місті.

Мешканці багатоповерхівок на вулиці Слєпньова записали відео, де обурюються через те, як у місті розподіляють воду. Кадри з обуреними городянами, які тримають у руках порожні пластикові пляшки, опублікував Telegram-канал Donetsk Live.

За словами людей, у п’ятикубовій бочці, яку їм привіз і поставив місцевий підприємець, свіжа вода з’являється раз на 5-7 днів, тоді як в інші райони її возять або щодня, або кожні три дні.

Наприкінці чотирихвилинної тиради жіночий голос за кадром каже, що вони вже втомилися від того, що їх годують “завтраками”, обіцяючи привезти воду, і готові діяти. Вони пообіцяли зібратися двома будинками і поїхати до чиновників.

“Ми не знаємо, що робити. Ми не скаржимося. Не тому, що на публіку працюємо. Просто чисто по-людськи… Потім поїдемо до Ростова, а з Ростова поїдемо і до Москви. Ми вже прожили цю війну, вижили, переживемо і це. Що це таке? Знущання!” — заявляє мешканка Донецька.

Один із чоловіків каже, що вони прийдуть подивитися, чи є у можновладців вода, і в разі чого обіцяють навідатися до них із баклажками та брудною білизною.

“Зверніть на нас увагу. Якщо завтра у нас не буде води, ми завтра ж виїжджаємо і їдемо на Ростов. Машини ходять, за свій рахунок. І будемо їхати до Путіна. Нехай він подивиться. Тому що всі красиво говорять, всі красиво пояснюють, а ніхто нічого не робить!” — резюмувала авторка відео.

донецьк вода
Традиційна картина в окупованих містах ДонбасуФото: DonetskLive/Telegram

Жителі окупованих міст раз у раз публікують відео, де кажуть, що навіть погодинний графік води не працює, і люди не можуть набрати її для своїх потреб. Вулиці заполонили містяни з пластиковою тарою та черги за водою з бочок, які, як уже говорилося вище, наповнюються не щодня.

“Ви не уявляєте, як зас*али Донецьк у прямому сенсі слова. Г*вном смердить не поблизу смітників, а вже скрізь. Не рятують ні кондиціонери, ні ароматизатори. Г*вно в пакетах валяється по вулиці, у сміттєвих баках, хтось кидає прямо з вікон. Донецьк із міста троянд став містом г*вна”, — написав у Х користувач Ігор Дікінштейн.

Фото: Скриншот

Проблеми з водою в Донецьку: що відомо

В окупованому Донецьку спостерігаються серйозні проблеми з водопостачанням. Вода подається за графіком, часто раз на кілька днів, а в деяких районах її немає по кілька днів поспіль. Ця ситуація погіршилася влітку 2025 року, коли посуха призвела до дефіциту води. Місцеві жителі повідомляють, що в унітази доводиться класти пакети, щоб змити.

За словами Миколи Осиченка, колишнього президента Маріупольського телебачення, з 2014 до 2022 року, 8 років, попри обстріли Донбасу, в Донецьк йшла вода з української території каналом Сіверський Донець-Донбас, — розповів він виданню “Новое время”.

“У 2022 році, коли Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, були розбиті фільтрувальні станції, дамби і канал. І все, води немає. У 2022 році окупаційна влада почала споживати воду з резервних водосховищ, яких на той момент у регіоні було досить багато. Але ці водосховища саме резервні, води там було на тиждень, на місяць максимум, але не на три з половиною роки. І ось вода в них закінчилася. Точка. Води більше не буде”, — пояснив він.

Бочки стоять без води по кілька днів
Бочки стоять без води по кілька днів

На запитання, що відбувається з водоводом Дон-Донбас (йде на 194 км від хутора Дугіно в Азовському районі Ростовської області, складається з двох ниток труб діаметром 1,2 м), який тягнули російські власті з 2022 року, Осиченко відповів:

“170 мільярдів рублів на ньому були розпиляні, розкрадені. Заступник міністра оборони Росії Тимур Іванов сів (за даними ЗМІ, він курирував цей проєкт). Але води так і немає. Є одна нитка водоводу, вона там у кращому разі дає 350 тисяч літрів води. А потрібен мільйон на день, і його немає”.

Він додав, що жителі Донбасу почнуть масово виїжджати, бо розуміють: якщо води немає, то її й не буде, а взяти її ніде, оскільки канал Сіверський Донець-Донбас нині завалений тілами людей і спаленою технікою, а дамби та фільтрувальні станції розбиті.

Тому розв’язати цю проблему неможливо без України і без припинення військових дій.

“Для відновлення водопостачання Донбасу (а проблеми є не тільки на окупованій території, а й на неокупованій теж) потрібна зупинка бойових дій. І без мільярдів доларів, які потрібно тепер у це буде вбухати, ніяк це вирішити не можна”, — наголосив Осиченко.

Джерело

Навігація записів

У НAТO вpaзuлu PІШEННЯМ для Укpaїнu! Пocлyxaйтe, щo ВЖE ГOТУЄТЬCЯ…
Тpaмп p0злючeнuй чepeз aт@кy PФ нa aмepuкaнcькuй зaвoд нa Зaxoдi Укpaїнu… Тoмy вiн тepмiнoвo вucлoвuвcя пyтiнy…

Related Articles

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Цікаве за сьогодні

  • – У нас немає житла. – А я тут до чого? Ви хочете жити тут? Ця квартира моєї мами, царство їй небесне. Де ви зустрічалися з моїм чоловіком, там і живіть.
  • Мої батьки зовсім не вимагали від мене такої щедрості, я сама хотіла зробити їм приємне.І, звичайно ж, я не забувала про себе. Своєї квартири у мене ще не було, зате була машина. Я звикла ні в чому собі не відмовляти, тому до якогось моменту я навіть не знала, що мені ще потрібно було для комфортного життя.
  • Мама телефонувала, — глухо мовив чоловік. — Каже, щоб завтра всі були в неї. Має якусь «надважливу справу». — Знову гроші потрібні? — Анжела піднялася, розминаючи затерплу спину. — Я ж уже записала її до обласної лікарні на вівторок. І ліки всі купила. — Не знаю, Анжел. Голос у неї був дивний. Такий, урочистий, чи що. За останні вісім місяців життя їхньої родини перетворилося на суцільний марафон по лікарнях. Не стало свекра і її одного сина Дениса і свекруха дуже здала. Відтоді Анжела повністю взяла на себе координацію лікування свекрухи: пошук ліків, найкращих реабілітологів та оплату рахунків. — Андрій з Іриною будуть? — запитала вона. — Так. І Марія з малим теж прийде. Ти знову про щось своє думаєш, про гроші? — Павло підійшов і обійняв дружину. — Рахую, Пашо. Ми за цей місяць виклали майже тридцять тисяч лише на процедури для мами. Ти зафіксував загальну суму? — Навіщо? — здивувався він. — Ми ж для мами стараємося. Гроші є, бізнес працює. — Просто цікаво, чи хтось інший хоч копійку вклав
  • Після маминої смерті я повернулася в лікарню забрати її речі. А коли з кишені халата випав складений учетверо клаптик паперу, я зрозуміла: мама встигла підготувати для мене щось…
  • Іван… — голос колишньої свекрухи затремтів. — Іван мене не навідує. Вже три роки, як не приїжджав. Тільки на Новий рік дзвонить, і то — на дві хвилини. У нього своя сім’я… четверо дітей. Дружина… вона… — старенька гірко посміхнулася. — Вона не така терпляча, як ти була, Катю. Вона з першого дня сказала: «Або я, або ваша мама». І він вибрав її. Переїхали в іншу область. Я там нікому не потрібна. Я мовчала. Я згадала, як вона колись казала: «Мій син мене ніколи не кине». Життя — дивна штука. Воно завжди повертає борги, але іноді у дуже жорстокій формі. — Я думала… що як краще зроблю… — Ганна Степанівна почала плакати. Це були тихі, сухі сльози старої людини, якій більше нема чого втрачати. — Думала, знайду йому багату, з характером, щоб у житті пробилася. А вийшло… як вийшло. Сама лишилася в тих трьох кімнатах. Пусто там, Катю. Тільки стіни холодні. Вона витерла очі хусткою. — Мені лікування треба… на коліно… — продовжила вона, ледь чутно. — Зовсім ходити не можу. А грошей нема. Пенсія — сльози. На ліки ледь вистачає. Сусіди хліб приносять, і на тому дякую… Іван каже, що в нього кредити, діти, школа… нема в нього для мене грошей. Я зупинила машину біля її під’їзду. Того самого під’їзду, з якого я колись вибігла з валізами
  • Чоловік не довіряв банкам, і вважав за краще вкладати гроші в реальне золото. Ну, на золоті зливки грошей не було, а на прикраси – цілком. Все, що дарувалося їй чи доньці, складалося у сейф. До певного часу прикраси Варю не цікавили. Лежать і лежать. Наче подарунок, але якийсь номінальний, але їй вони не потрібні. Невдовзі все змінюється.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes