Повертаючись від дочки, Алла зайшла по дорозі в супермаркет за продуктами. Вона йшла до переходу, коли побачила Анну, постарілу і пригнічену.

Спочатку думала, що помилилася, але придивившись, зрозуміла, що це точно вона.

— Анна, — окликнула вона жінку, яка йшла важкою, шаркаючою ходою.

Тут же промайнула думка: “Щось вона виглядає недобре…”

Анна підняла голову і посміхнулася якоюсь змученою посмішкою.

— Аллочка, привіт моя хороша, я тебе відразу впізнала, хоч дуже давно не бачилися.

Раніше вони працювали разом, дружили, правда різниця у віці була в п’ять років. Коли Алла пішла на пенсію, Анна вже була на пенсії і продовжувала працювати.

— Ох, як я чекаю на пенсію, ні дня не буду працювати після, — говорила Алла, а колега поглядала на неї із заздрістю.

— Тобі добре, а я не знаю, скільки ще буду працювати, дітям допомагаю, кредити виплачую.

Після того, як Алла звільнилася, більше вони не бачилися.

— Анна, сто років вже пройшло, напевно. Давно не бачилися, — зраділа Алла.

— Так, час біжить, мені вже сімдесят, ось іду з аптеки, адже я тут поруч тепер живу.

— Як це поруч, — здивувалася Алла, вона знала, що Анна жила в приватному секторі у своєму будинку. — А будинок продала чи що?

— Живу у сестри в двокімнатній квартирі, та ще й матір ми перевезли з села, їй дев’яносто два роки, доглядаємо.

Звичайно, у своєму будинку мені було добре, але… — вона замовкла, — ніяк не можу звикнути до квартири.

Душно, дихати в цьому кам’яному мішку важко, я ж все життя в дерев’яному будинку жила.

— Ііі? І чому не живеш, — вони присіли на лавку, поспішати було нікуди і одній, і іншій.

Алла з Анною дружили, ходили одна до одної в гості. Анна завжди була усміхненою і приємною жінкою. Своєю відкритою посмішкою притягувала до себе, як магніт.

А яка гарною господинею була! Вдома завжди чистота, на столі повно смачних страв, огірки і помідори, зелень, ягоди зі свого городу.

Вона завжди була гостинною господинею, тоді ще у неї був чоловік. Але з чоловіком вони жили не дуже добре, він випивав і скандалив, правда прожив недовго.

Залишилася Анна з двома дітьми одна, але особливо не засмучувалася. Так, одній важко з двома, сина і дочку виховувала.

Але зате стало спокійніше, а то жила, як на вулкані. Чекала щоразу чоловіка з роботи і думала, в якому вигляді він прийде.

Час минав. Діти подорослішали. Першим одружився син, з дружиною знімали квартиру. А коли дружина зібралася народжувати, вони переїхали до Анни.

— Мамо, будемо у тебе в будинку жити, та й з дитиною допоможеш нам, — повідомив син.

— Ну якщо так ти вирішив, синку, живіть, — відповіла мати.

Їй було трохи прикро, що син не порадився, але вона не була проти. Дочка теж жила з матір’ю, місця вистачало всім.

Складніше стало, коли народився онук. Дитина спочатку була неспокійною, часто плакала ночами, тому ніхто не висипався. На роботу Анна їхала з головним болем, але що робити, дитина є дитина.

Вона допомагала з онуком, у вихідні гуляла з ним, намагаючись розвантажити невістку. А бувало, що син з дружиною їхали в гості, а онука залишали на всі вихідні з бабусею.

— А чому вони не беруть із собою дитину, — цікавилася Алла, коли та розповідала їй про свої домашні справи.

— Ну їм хочеться відпочити, сходити в кафе або поїхати з друзями на риболовлю, на дачі у друзів в лазню сходити, одним словом втомлюються вони.

— А ти не втомлюєшся? Працюєш тиждень, теж хочеться відпочити, — дивувалася подруга.

Минав час. Одного разу дочка видала Анні:

— Мамо, я виходжу заміж, тож готуйся до весілля. Доведеться тобі одній розщедритися на наше одруження.

Анна здивувалася, а дочка сказала, що у її хлопця немає родичів, хоча брехала відверто, він був з іншого району, його мати пила, батька він не знав зовсім.

— Зрозуміло, а може без весілля обійдемося, — запропонувала мати.

— Ну ти таке скажеш, мамо? У брата значить було весілля, ти вклалася, а я значить просто так? Я теж хочу білу сукню, — ображено говорила дочка.

— Доведеться брати кредит, — сказала мати, — у мене немає стільки грошей.

— Добре, я візьму кредит, а ти допоможеш нам його виплатити. І ще нам доведеться жити тут, у тебе. Ми не потягнемо кредит і орендовану квартиру.

Анна розуміла, що доведеться потіснитися. Але нічого не поробиш, діти є діти, і вона зобов’язана їм допомагати.

Синові з дружиною, звичайно, не дуже подобалася така перспектива, але й з дому не хотіли йти. З матір’ю зручно, допомога з дитиною.

Весілля провели в сусідньому кафе, народу було не дуже багато, але все як годиться, наречена в білій сукні і наречений в костюмі.

Зять начебто сподобався, поважний, спокійний. Жити стали всі разом, в різних кімнатах, добре, що будинок був просторий.

Анна трохи переживала: “Раптом діти не уживуться в будинку, почнуться скандали”. Але якось все було тихо і спокійно.

Одного разу син сказав матері:

— Мамо, я збираюся зробити прибудову до будинку і окремий вхід для моєї сім’ї. Ти повинна нам допомогти.

Я візьму кредит, ти допоможеш нам платити. А потім ще надбудуємо другий поверх. Із сестрою розмовляв, вона не проти.

Тим більше вони з чоловіком не збираються нікуди йти з дому. Та й дитина у них скоро з’явиться. Що скажеш, мамо, допоможеш?

Анну син застав зненацька, так завжди, він вирішить, а потім ставить матір до відома, перед фактом.

— Ну що ж, доведеться допомагати, — відповіла мати, хоча думала: “скільки мені ще доведеться працювати і платити кредити?”

Через деякий час син, що задумав, те й зробив. Не відразу, звичайно. Збільшив будинок за рахунок прибудованої житлової площі, на це знадобився час.

Минуло три роки, поки все відбудував і навіть надбудував другий поверх. Тепер вхід сина був з іншого боку.

На першому поверсі у нього велика кухня і вітальня. На другий поверх ведуть красиві сходи.

У них з дружиною вже двоє дітей. У кожного своя кімната на другому поверсі, спальня окремо і по кімнаті дітям. Правда, другий син ще маленький, тому діти поки що живуть в одній кімнаті.

Син з невісткою дуже задоволені, живуть і хоч би запросили матір до себе. Анна часто думає:

— Допомогла виплатити кредит, хоч би хтось із них сказав «дякую». Хоч би запросили до своєї половини. Дітей відправлять до мене і все.

Потрібно в будинку навести порядок Анна вже на пенсії, але працювала, а тут дочка запропонувала:

— Мамо, ми з чоловіком хочемо зробити в нашій половині ремонт, що ми гірші за брата чи що. Але сама розумієш, грошей у нас зайвих немає, діти вже в школі вчаться.

Ми хочемо взяти кредит, допоможеш нам виплачувати, не потягнемо ми самі. Потрібно в будинку навести порядок, тим більше на другому поверсі ще не все зроблено. Хочу все зробити, як у брата.

— Донечко, а я думала, що вже звільнюся і нарешті відпочину, — відповіла мати, — адже я вже пенсіонерка, а все тягаюся на роботу. Слава Богу, з твоїм братом виплатили його кредит.

— Ну я так і знала! Як для брата, так все, а якщо я прошу, починаєш…

— Гаразд, донько, не починай, беріть свій кредит, поки працюю, допоможу, — втомлено відповіла Анна, вона знала свою дочку, будуть такі образи, що краще відразу погодитися.

Нам теж потрібна ванна кімната, ну і все інше. Розвернулася дочка з чоловіком, на першому поверсі теж зробили кухню і вітальню, правда трохи поменше.

У сина прибудова зроблена, а тут немає. Найцікавіше, що ту кімнатку, де жила Анна, теж розгороджували, і виявилося, що у неї немає свого куточка.

— Донечко, а де ж я спати буду? — запитала мати.

— Тут у вітальні на дивані, викинемо твоє старе ліжко, воно не модне, тільки псує вигляд. Та що ти переживаєш?

Через деякий час ремонт був завершений, все чисто і красиво. У дочки з чоловіком на другому поверсі спальня, у дітей теж кімната окрема.

Анна місця не знаходила в будинку. Спала на дивані, було незручно. Зять міг до пізньої ночі дивитися телевізор у вітальні, там у спальні дочка дивилася свою передачу, а він тут свою. У дітей теж був телевізор у кімнаті.

Анна не могла заснути, поки він не вимкнув телевізор, іноді сидів у кріслі і потягував пінне.

“Пішов би до себе на другий поверх, — думала Анна, — знову на роботу з болючою головою”.

Їй уже було шістдесят сім років і пора б закінчувати працювати, але допомагала виплачувати кредит, причому іноді майже всю зарплату віддавала, коли дочка скаржилася:

— Мамо, цього місяця ми не можемо віддати кредит, заплати поки сама. Куди тобі зарплата, пенсія у тебе є.

Анна тільки молила Бога, щоб він дав їй здоров’я. Залишилося ще трохи більше року виплачувати кредит і тоді вона вже звільниться. На шістдесят дев’ятому році нарешті виплатила кредит.

— Донечко, я звільняюся, здоров’я підводить, сама бачиш.

— А що ти робитимеш? Цілими днями тут бовтатися під ногами, мамо? — запитала дочка, навіть не подумавши, що ображає матір такими словами.

Анна, нічого не відповівши, вийшла з дому. Вона не хотіла показувати сльози, що раптом навернулися. Вийшла за хвіртку і вирішила все обдумати.

Звільнившись з роботи, поїхала до сестри в гості, яка жила в центрі міста, у двокімнатній квартирі.

— Аня, переїжджай до мене, не буде тобі там життя, сама розумієш. Я все одно одна. Я тут хотіла матір із села забрати, вона вже зовсім стара і немічна.

Сноха сільська не хоче доглядати за нею, хоч і живуть поруч. Брат дзвонив і сказав, щоб я забрала.

— Так, напевно, так і зробимо. Давай спочатку я переїду до тебе, а потім разом поїдемо за матір’ю.

Коли приїхала додому, почала збирати речі.

— Мамо, ти кудись збираєшся? — запитала дочка, побачивши валізу і сумку.

— Так, донечко, я переїжджаю до твоєї тітки і ми перевеземо бабусю із села.

— Ну і добре так, напевно, для всіх буде краще, — зраділа дочка, вона навіть не приховувала радості, що мати йде з дому.

Синові теж було все одно. Тепер вже мати не працює, що з неї взяти.

Ось так і вийшло, що Анна допомагала всі роки своїм дітям, виплачувала багато років кредити, а в підсумку матері навіть місця в її ж будинку не знайшлося.

— Ось такі справи у мене, Алочка. Живу тепер у сестри і доглядаємо разом за матір’ю, але вона вже зовсім погана.

А діти мене в гості навіть не запрошують, тепер тільки по телефону і спілкуємося.

Вітаємо один одного з днем народження по телефону, і онуки мене не потребують, вони теж вже великі.

Коли розпрощалися, Алла довго не могла отямитися. Вигляд Анни шокував її: змучена, стара жінка з тьмяним поглядом, з шаркаючою ходою.

Хоча їй сімдесят років, але в наш час, у цьому віці багато жінок виглядають добре і бадьоро…

Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!