Після того, як селом почали ширитись погані й неправдиві чутки про мене, віддала мамі її пенсійну картку.

– Ось ваша картка. Нехай тепер Валя чи Петро за тобою доглядають і купують все, що необхідно. 

Вийшло так, що в родині нас троє дітей. Попри те, що я наймолодша, заміж вийшла найперша. Переїхала до чоловіка. Олег жив через декілька будинків від мами. Можна сказати був сусідом. 

Інша справа – брат з сестрою. Вони переїхали в місто, закінчили університети. Валя закінчила медичний, а Петро – юридичний. Мама дуже пишалась старшими дітьми та через це я чула постійні докори у свою сторону.

– Бачиш, твої брат з сестрою подбали про себе. А ти що? Вискочила заміж і забула про себе. Хоч би заочно вступила в інститут, здобула б освіту. 

Я працюю продавчинею в місцевому магазині. Щосуботи їжджу на ринок і продаю наші домашні продукти. Хоч ми з чоловіком і не здобули освіти та допрацювались непогано. Олег постійно їздив на заробітки. За ці гроші ми збудували собі будинок. До того ж я завжди тримала велику господарку – кури, качки, гуси, свині, кролі, індики – все в мене було. Ще у нас є власний город, на якому вирощуємо помідори, огірки та інші овочі. Була навіть плантація невеличка, на якій вирощували полуницю і росли кущі малини. 

Жадюгою я ніколи не була, тому регулярно відправляла повні торбинки домашніх продуктів і м’яса брату і сестрі. Ніколи навіть гривня за це не взяла. Адже ми ж родина. 

Однак Валя з Петром цього не оцінили. Зараз мамі вже 70 років, їй потрібна допомога. То брат з сестрою все звалили на мене. 

– Ми живемо в місті, в нас робота, яку не можемо покинути. А оскільки ти живеш поруч з мамою, то тобі і доглядати за нею. 

Я не була проти, адже все життя цим і займалась. Однак, в такому випадку вважаю, що спадок від мами мав би дістатись тільки мені. Та ненька вже зробила заповіт на нас трьох. Ні Валентина, ні Петро не збираються відмовлятись від своєї частки і все розповідають казки про якесь “родинне гніздечко”.

У мами свій будинок і велика земельна ділянка. Оскільки село в нас курортне, а отже земля тут дорога, то брат з сестрою і не поспішають відмовлятись від своєї частки спадку. Крім того, ще й встигають мене лаяти, що не так за мамою доглядаю. 

– Катю, за мамою потрібно краще доглядати. Не забувай вчасно купувати продукти. І чому це мама днями має сидіти в брудній хаті? Приберись негайно.

Мама наче і може робити якісь домашні справи, але, самі розумієте, що це важко. Води в будинку немає – потрібно носити з криниці. Туалет теж на вулиці. А про зимовий період я взагалі мовчу. Адже вугілля і дрова теж потрібно приносити з сараю. Коротше, зручності ніякі, як для літньої людини. А ще ж потрібно приготувати, попрати та прибрати. 

То ж всі ці турботи лягли на мої плечі. Звісно ж мені іноді допомагає Олег з сином, який теж живе з нами. Мама віддала мені свою пенсійну картку. Пенсія в неї мінімальна, важко прожити на ці гроші. На продукти навіть не вистачає. Тож я докладаю за своїх, але мамі про це не кажу, аби зайвий раз не засмучувати. 

І все одно, попри те, що я так бігаю навколо мами, я погана донька, а от Валя і Петро хороші. А вони приїдуть, годинку посидять і поїдуть назад з повними сумками продуктів. Навіть не запитують ніколи, чи потрібна мені допомога.

А останнім часом, вони вирішили особливо пильно стежити за тим, як я доглядаю за мамою. Заходять, перевіряють чи прибрала я, чи приготувала, скільки продуктів у мами в холодильнику. І постійно вичитують мене.

– Ти погано прибираєш, у мами всюди пил. 

– Невже не можна нормально закупитись продуктами? Мама ж віддала тобі свою пенсійну картку. Куди діваєш гроші? 

Після парочки таких візитів брата і сестри я помітила, що мама стала перевіряти детально чек. І навіть тут знайшла, як доректи мені. 

– Ти купуєш мені дешеві продукти. Тобі для матері шкода нормальних продуктів? Та і прибирати могла б краще. 

Потім я почула, що по селу пішла чутка, ніби я забираю мамині гроші, а її годую тільки молоком і хлібом. Я здогадувалась, що тут не обійшлось без Валі і Петра. Було дуже образливо чути таке про себе. Пішла й віддала мамі її картку. Нехай тепер самі розбираються з усім цим. 

Як тільки брат з сестрою дізнались про це, то швидко приїхали, почали перепрошувати. 

– Катю, вибач за нашу поведінку. Ти все неправильно зрозуміла. 

– Раз я така погана, то тепер ваша черга доглядати за мамою. 

Було зрозуміло, що вибачення були не щирими, адже вони бояться, що тепер все те, що робила я, доведеться робити їм. Але нехай спробують. Вони такі ж діти, як і я. Ну хіба я не права?