Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Підозрюванuй у дeржзрaді: ЗМІ дізналися, чи досі служuть у TЦК екcсуддя Чoрнобук

Підозрюванuй у дeржзрaді: ЗМІ дізналися, чи досі служuть у TЦК екcсуддя Чoрнобук

Viktor
26 Травня, 202526 Травня, 2025 Коментарі Вимкнено до Підозрюванuй у дeржзрaді: ЗМІ дізналися, чи досі служuть у TЦК екcсуддя Чoрнобук

У липні 2018 року ексголові Апеляційного суду Криму повідомили про підозру в державній зраді. Попри це, під час повномасштабної війни Валерій Чорнобук служив у Амур-Нижньодніпровському районному ТЦК та СП у Дніпрі.

Чи досі проходить службу у ТЦК підозрюваний у держраді колишній суддя, – повідомляє 24 Канал з посиланням на hromadske.

Чи служить екссуддя Чорнобук у ТЦК

У Дніпропетровському обласному ТЦК та СП, у відповідь на запит журналістки, розповіли, що впродовж 2023 – 2024 років Чорнобук служив у роті охорони Амур-Нижньодніпровському районного ТЦК.

Водночас адвокаційний менеджер Фундації DEJURE зазначив, що колишній суддя служив у ТЦК юристом.

Парадокс: він обвинувачується в державній зраді та служить юристом у ТЦК, маючи доступ до всіх даних військовослужбовців,
– наголосив Антон Зелінський.

Однак, в обласному ТЦК запевняють, що зараз Чорнобук уже не перебуває на жодній із посад.

Станом на 23 квітня 2025 року в Амур-Нижньодніпровському районному ТЦК та СП Чорнобук Валерій на жодній із посад та у списках військовослужбовців та працівників Збройних сил України не перебуває. Його звільнено за станом здоров’я у 2024 році,
– йдеться у відповіді на запит.

У ТЦК додали, що Чорнобук проходив військову службу в роті охорони Амур-Нижньодніпровському РТЦК та СП упродовж 2023 – 2024 років.

Втім, місцевий журналіст Іван Красіков наголосив, що Чорнобук хоч не працює офіційно, усе одно консультує клієнтів як юрист із питань мобілізації та проходження військової служби, маючи “об’ємні зв’язки”.

За даними видання, попри звільнення зі служби, справу про держзраду, яку припиняли на час мобілізації колишнього судді, досі не відновили. Журналісти надсилали запит до Печерського райсуду щодо того, чому саме розгляд не продовжили. Однак, відповіді ще не отримали.

Що відомо про підозру колишньому судді Чорнобуку

У липні 2018 року Валерія Чорнобука оголосили в розшук. Затримали його в листопаді у Києві. Тодішній генпрокурор заявив, що ексголові Апеляційного суду Криму повідомили про підозру у державній зраді.

За словами Луценка, Чорнобук здійснював підривну діяльність. Зокрема, допомагав перейти кримським судам на здійснення правосуддя на підставі законодавства Росії.

За версією слідства, під час операції агресора з анексії півострова, Чорнобук співпрацював з так званою окупаційною владою. Зокрема, 24 березня 2014 року на засіданні суду закликав суддів вивчати законодавство Росії й отримувати паспорти країни-агресорки.

Сам Чорнобук звинувачення у держзраді відкидає.

Навігація записів

Зaxucнuкu, якux тiлькu oбмiнялu вuйшoв iз ЗAЯBOЮ ДO ЛЮДEЙ… Cepцe poзбuвaєтьcя…Подробиці…
В Івановcькій області БпЛА атакyвали вeликий хiмічний завод

Related Articles

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Цікаве за сьогодні

  • – У нас немає житла. – А я тут до чого? Ви хочете жити тут? Ця квартира моєї мами, царство їй небесне. Де ви зустрічалися з моїм чоловіком, там і живіть.
  • Мої батьки зовсім не вимагали від мене такої щедрості, я сама хотіла зробити їм приємне.І, звичайно ж, я не забувала про себе. Своєї квартири у мене ще не було, зате була машина. Я звикла ні в чому собі не відмовляти, тому до якогось моменту я навіть не знала, що мені ще потрібно було для комфортного життя.
  • Мама телефонувала, — глухо мовив чоловік. — Каже, щоб завтра всі були в неї. Має якусь «надважливу справу». — Знову гроші потрібні? — Анжела піднялася, розминаючи затерплу спину. — Я ж уже записала її до обласної лікарні на вівторок. І ліки всі купила. — Не знаю, Анжел. Голос у неї був дивний. Такий, урочистий, чи що. За останні вісім місяців життя їхньої родини перетворилося на суцільний марафон по лікарнях. Не стало свекра і її одного сина Дениса і свекруха дуже здала. Відтоді Анжела повністю взяла на себе координацію лікування свекрухи: пошук ліків, найкращих реабілітологів та оплату рахунків. — Андрій з Іриною будуть? — запитала вона. — Так. І Марія з малим теж прийде. Ти знову про щось своє думаєш, про гроші? — Павло підійшов і обійняв дружину. — Рахую, Пашо. Ми за цей місяць виклали майже тридцять тисяч лише на процедури для мами. Ти зафіксував загальну суму? — Навіщо? — здивувався він. — Ми ж для мами стараємося. Гроші є, бізнес працює. — Просто цікаво, чи хтось інший хоч копійку вклав
  • Після маминої смерті я повернулася в лікарню забрати її речі. А коли з кишені халата випав складений учетверо клаптик паперу, я зрозуміла: мама встигла підготувати для мене щось…
  • Іван… — голос колишньої свекрухи затремтів. — Іван мене не навідує. Вже три роки, як не приїжджав. Тільки на Новий рік дзвонить, і то — на дві хвилини. У нього своя сім’я… четверо дітей. Дружина… вона… — старенька гірко посміхнулася. — Вона не така терпляча, як ти була, Катю. Вона з першого дня сказала: «Або я, або ваша мама». І він вибрав її. Переїхали в іншу область. Я там нікому не потрібна. Я мовчала. Я згадала, як вона колись казала: «Мій син мене ніколи не кине». Життя — дивна штука. Воно завжди повертає борги, але іноді у дуже жорстокій формі. — Я думала… що як краще зроблю… — Ганна Степанівна почала плакати. Це були тихі, сухі сльози старої людини, якій більше нема чого втрачати. — Думала, знайду йому багату, з характером, щоб у житті пробилася. А вийшло… як вийшло. Сама лишилася в тих трьох кімнатах. Пусто там, Катю. Тільки стіни холодні. Вона витерла очі хусткою. — Мені лікування треба… на коліно… — продовжила вона, ледь чутно. — Зовсім ходити не можу. А грошей нема. Пенсія — сльози. На ліки ледь вистачає. Сусіди хліб приносять, і на тому дякую… Іван каже, що в нього кредити, діти, школа… нема в нього для мене грошей. Я зупинила машину біля її під’їзду. Того самого під’їзду, з якого я колись вибігла з валізами
  • Чоловік не довіряв банкам, і вважав за краще вкладати гроші в реальне золото. Ну, на золоті зливки грошей не було, а на прикраси – цілком. Все, що дарувалося їй чи доньці, складалося у сейф. До певного часу прикраси Варю не цікавили. Лежать і лежать. Наче подарунок, але якийсь номінальний, але їй вони не потрібні. Невдовзі все змінюється.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes