У мене двоє дітей – син та донька. Все їх дитинство пройшло в селі. Хоч ми і жили бідно, але виховували дітей у любові. Знаю, що вони мріяли поїхати на море на відпочинок, але такої можливості у нас тоді не було.

Женя – донька першою заміж вийшла, але залишилась жити з нами. Вони поруч будували хату.

Син Михайло одружився з міською пані Зоряною і відразу переїхали до міста жити. Їй ніколи у нас в селі не подобалось. Все смерділо, на подвір’ї трава росте, що заважає на підборах ходити, які невістка ніколи не знімала. Приїздили вони вкрай рідко.

Коли ж у сина народилась донечка, моя онука, то і взагалі дорогу до моєї хати забули. Добре, що Женя поруч та допомагає.

Коли мого чоловіка не стало, я важко це переживала, чекала, що діти підтримають, та син не поспішав приїжджати.

З того часу минуло 3 роки. Зять працює за кордоном уже 4 рік, а Женя з дітьми до нього навідуються, там і відпочивають разом.

Син до мене геть дорогу забув. Онука мабуть і не знає, що має ще одну бабусю. Я сумую за ними дуже, тому вирішила, що сама поїду і відвідаю їх. Зібрала городину, курку зготувала, ще смаколиків онуці та й поїхала.

Як приїхала і подзвонила у двері квартири, відчинила мені невістка. Зоряна не рада була мене бачити, ще заспана. Тоді запитала:

– Ви чого тут?

– Онуку та вас навідати хотіла, бо давно не бачила. Сумую.

– Перед тим як їхати, треба попереджати, а не тоді, коли заманеться. Я до гостей сьогодні не готова та й втомлена, ще спатиму – сказала Зоряна і зачинила у мене перед носом двері.

Я сумки лишила і поїхала додому. Всю дорогу я проплакала. Невже я заслуговую на таке ставлення?

Сина тоді вдома не було, не прийшов ще з нічної зміни. Та я йому про цю історію не розповіла, хоч мені і досі прикро.

Як мені налагодити стосунки з невісткою та сином?