– Пенсії вистачає! – Так казала синові його старенька мати.

Син Назар і сам був не дуже молодий – повний сивий чоловік з тьмяними очима. Він був відповідальним працівником.

Назар багато працював, дбав про свою сім’ю, та будував власний будинок. І до мами заїжджав, звісно. Але не часто, бо справ було дуже багато.

А мама справлялася з усім сама. Він, звісно, пропонував гроші, хоча й своїх витрат було багато. У нього був великий кредит, діти навчаються платно. Та ще й будинок ось будується.

А мама так раділа, коли син приїжджав! І відповідала так: «пенсії вистачає!»

Назар далі передпокою не проходив, – все ніколи було. Привітає матір зі святом, подарує квіти, та торт презентує.

Обов’язково поцілує, спитає про здоров’я, потім подзвонять йому по роботі – він і поїде. А мама не дзвонила йому майже. Знала, який він зайнятий! Писала вітання зі святами. І синові, і онукам, і невістці. У дні народження дзвонила.

Якось подзвонили йому сусіди матері, та стривожено розповіли:

– Назаре, мамі твоїй погано стало, її швидка забрала!

Син помчав до лікарні, бо він же любив маму!

А тоді поїхав до неї додому, щоб речі взяти. Та й газ перекрити, воду – мало що може трапитись.
Зайшов у кухню.

На столі стояв кухоль з водянистим чаєм – не допитим. І лежав сухар, зверху помазаний варенням. І банка із залишками варення стояла поряд.

А в холодильнику – цибулина та дві картоплини – і все! Порожній холодильник! І син сам схопився за серце, бо так воно стислося.

Пенсії то вистачало. Але жила мама у старому будинку на дев’ятому поверсі. Ліфт постійно ламався. А мама погано бачила, ось і окуляри з товстими лінзами лежать.

Вони вже не допомагали. І ходила вона погано, з паличкою. Ось і паличка сиротливо притулилася до столу! Все це, ніби вперше побачив Назар.

Їй же важко було виходити в крамницю, і в аптеку. Тож вона намагалася рідше ходити. І не гуляла, – як гуляти одній, якщо погано бачиш?

Вона сиділа вдома, у крихітній квартирці. Слухала радіо, бо телевізор зламався, вона сказала синові, та він забув. І ось, пила чай із сухариками. Не від злиднів, ні! А тому, що важко ходити!

І нічого вона не просила, ні на що не скаржилася. У сина і так багато проблем, а їй і пенсії вистачає!
Вистачає пенсії! А тепла та уваги не вистачає!

Але їй же іншим людей соромно просити. Вони ж самі впораються. І п’ють чай із сухариком на самоті. І мріють, щоб до них прийшли…

Але приходять іноді надто пізно. Коли вже не потрібний торт. А квіти потрібні, щоб покласти на могилку.

І Назар плакав, як маленький, обтирав сльози маминим фартушком. Плакав над сухариком. І над своїм зачерствілим серцем лив сльози … Серце теж зсихається і твердіє з роками.

І він молився, щоб мати залишилася живою. Щоб можна було все виправити! Він будь-які гроші обіцяв лікарям, а вони казали, що справа не в грошах.

– Лікування проводимо! Чекайте!

І син чекав на маму, як у дитинстві. І забрав її живою із лікарні. Маленьку стару, але, як дівчинку, загорнуту у квітчасту хустку.

Він добудував будинок, і мама тепер живе у гарній кімнаті з вікном у сад.

Вони всі разом увечері п’ють чай із цукерками та печивами… І мама стала молодою та красивою, як у дитинстві. Усміхається…

А потім Назар прокинувся у сльозах. Він зрозумів, що це був лише щасливий сон, втіха від мами, якій вистачало пенсії. Але не вистачило трохи тепла та уваги – і вже нічого не можливо виправити…

Ось така сумна та зворушлива історія про найріднішу у світі, та про черствість від дітей. Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки! Підписуйтеся на сторінку, щоб читати цікаві публікації!

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!