Сашко відкрив рота ще раз, але слова не прийшли. Він просто стояв, опустивши плечі, і дивився на уламки сільнички біля її ніг. Олена раптом зробила крок вперед, присіла навпочіпки та почала збирати шматочки порцеляни в долоню. – Обережно не наступи, – сказала вона Каті, – поріжешся. Це було так безглуздо і так по-домашньому, що Катя несподівано засміялася. Коротко, нервово, майже беззвучно. Сміх перейшов у кашель, потім у судомний вдих.

Катя стояла перед дверима сусідки з маленькою порцеляновою сільничкою в руках. Звичайна, майже дитяча звичка – не тримати вдома багато солі. «Менше буде сліз говорила її мама». – Тепер це просто стало звичкою, як складати шкарпетки парами, або завжди залишати одну лампочку в коридорі ввімкненою вночі. Чоловік поїхав у відрядження позавчора вранці. Поцілував її у … Read more

Ми дружно кивнули головами, забувши представитися, бо він виявився зовсім іншим, наш сусід, не таким, як ми його собі уявляли. Очі розумні, молоді, голос добрий, привітний. -А нам сказали, що Ви злий, — нерозумно сказала я, і Андрій тут же штовхнув мене ліктем у бік. — А, Марківна, мабуть? — анітрохи не образився сусід, — для неї всі злі, хто пліток не розносить. Не звертайте уваги. Давайте краще чай пити зі свіжим варенням, я бачу, ви і чайок принесли, будемо пробувати.

Я завжди мріяла жити в селі. Звичайно, не в зовсім глухому і занедбаному, а в нормальному селищі. До сорока років мені, все ж, вдалося вмовити чоловіка на переїзд. Дочка вже вийшла заміж і жила окремо, мама моя з нами їхати не погодилася, залишилася в своїй міській квартирі, звикла, каже, до цивілізації. А ми з Андрієм, … Read more

Зять пожартував про мій апетит так, що за столом зареготали всі. А вже за два дні йому було не до сміху.

Того недільного вечора я вечеряла в доньки. Стіл був гарний.Пиріг ще теплий.Салати, печеня, келишки, розмови навперебій. Усе, як люблять у нас робити “по-сімейному”. Я сиділа тихо. У сімдесят два роки звикаєш менше говорити й більше помічати. Хто кому підливає вино. Хто перебиває. Хто не дивиться в очі. Хто усміхається щиро, а хто — тільки губами. … Read more

-Значить так, Толік. Я тобі говорю, як чоловік чоловіку. Одружишся з нею – ключі на стіл покладеш. Від квартири, яку ми з матір’ю тобі купили. І від машини, яка теж за наші гроші купувалась! Ти мене добре зрозумів, синку?! Тож думай, – батько суворо дивився на сина.

-Значить так, Толік. Я тобі говорю, як чоловік чоловіку. Одружишся з нею – ключі на стіл покладеш. Від квартири, яку ми з матір’ю тобі купили. І від машини, яка теж за наші гроші купувалась! Ти мене добре зрозумів, синку?! Тож думай, – батько суворо дивився на сина. А той думав швидко, навіть пів хвилини не … Read more

– Ну, що, господарю, поїхали на нове місце. Жити будеш у мене, квартира, правда, однокімнатна, але думаю, помістимося

– Боже, мені тридцять вісім років, живу одна. За все своє життя нікому зла не зробила, грубого слова не сказала. Все, що маю, заробила сама: однокімнатну квартиру, дачу. Гріх скаржитися, та й батьки допомагали, чим могли, я у них п’ята, наймолодша. Є у мене дві близькі подружки, з юності з ними дружу. Зустрічаємося рідко, вони … Read more

– Чесно кажучи, синку, ти мене розчарував. Я думала, ти вибереш собі за дружину більш заможну дівчину, принаймні, з власним житлом. А ти вирішив повторити долю батьків. Врахуй, у нас для вас місця немає, тож розраховуй тепер на власні сили

– Чесно кажучи, синку, ти мене розчарував. Я думала, ти вибереш собі за дружину більш заможну дівчину, принаймні, з власним житлом. А ти вирішив повторити долю батьків. Врахуй, у нас для вас місця немає, тож розраховуй тепер на власні сили Леся з чоловіком вирішили купити будинок за містом. У дитинстві та юності Леся жила в … Read more

– Чому ти вчора не прийшла? – у голосі сестри чувся закид. – І навіть не подзвонила. Чи ти забула, що у мене був день народження? – Не забула, – кинула у відповідь Ліля. – Ну, і?

– Чому ти вчора не прийшла? – у голосі сестри чувся закид. – І навіть не подзвонила. Чи ти забула, що у мене був день народження? – Не забула, – кинула у відповідь Ліля. – Ну, і? – Що, і?! – Ліля явно була не в дусі, але Дарина цього ніби не помітила. – Я … Read more

Під час чергової поїздки до міста для продажу фруктів із ферми я побачив цікаву картину. Перед вітриною стояла пара — молодий хлопець і дівчина.

Ми одружилися не через кохання, швидше через розрахунок. Вона — з хорошої сім’ї, я — з непоганими статками. Познайомилися ми випадково, сходили на три-чотири побачення. Вже через місяць після початку наших стосунків я запропонував їй вийти заміж, і вона погодилася. Відтоді минуло понад вісімнадцять років. У нас двоє дітей — донька й син, а за … Read more

Перед випускним ми пішли купувати костюм. Я хотів щось яскраве, як у моїх однокласників — світле, сучасне. Батько ж вибрав темно-синій, класичний варіант. — Куди ти потім той білий одягнеш? — практично зауважив він. — А в цьому і на роботу, і на свято. Бери цей, він якісний. Ми купили його. Це було недешево, і я бачив, як батько відраховував гроші, які довго збирав. На самому святі він пробув рівно десять хвилин. Побачив, як мені вручили атестат, кивнув і пішов. — Не гуляй до ранку, — сказав на прощання. Я, звісно, гуляв. Але всередині було якесь дивне відчуття порожнечі. Усі навколо фотографувалися з батьками, мами плакали, тати обіймали синів за плечі. А я стояв один у своєму добротному синьому костюмі. Я вступив до університету на програміста. Це була моя стихія. Батько вперше сказав: «Молодець». Одне слово, а мені здалося, що я підкорив Еверест. На третьому курсі я зустрів Олену

Більшість дітей плачуть, коли мама йде з дитсадка, а я плакав, бо мій батько ніколи не озирався, коли зачиняв за собою хвіртку. Він просто йшов — високий, похмурий, у своїй незмінній куртці, — і я знав, що чекати на повітряний поцілунок чи бодай помах рукою немає сенсу. Мене звати Остап, і скільки я себе пам’ятаю, … Read more

Діти, я довго думала, — почала свекруха, пильно дивлячись на свого сина Івана. — Ця дача у «Вишеньці», вона стала мені як камінь, тягарем. Ви ж знаєте, яка я стала слабка. Бур’яни по пояс, дах протікає, та й добиратися туди на трьох автобусах — це справжня перепона для моїх ніг. Я вирішила: віддам її вам. Ви молоді, енергійні. Нехай це буде ваше родинне гніздечко. Іван, ти ж пам’ятаєш, як ми там відпочивали, коли ти був малим? — Мамо, це дуже щедро, — обережно почав Іван, намагаючись приховати сумніви, що вже почали зароджуватися. — Ми давно хотіли кудись вибиратися на вихідні, десь за місто. — Олено, невістко, а ти що мовчиш? — голос свекрухи став холоднішим на кілька градусів, прорізаючи тишу кімнати. — Чи тобі не подобається мій подарунок? Ти очікувала чогось іншого

Повітря у Вінниці того вечора було дивно спокійним, просякнутим солодким ароматом вишневого цвіту, що змішувався з ледь помітним запахом літнього дощу. У квартирі пані Галини було душно, хоча вікна були відчинені навстіж, впускаючи вечірню прохолоду. Вона сиділа за великим дубовим столом, вирівнявши спину так, ніби готувалася до урочистого прийому, а не до звичайної недільної вечері … Read more