Сашко відкрив рота ще раз, але слова не прийшли. Він просто стояв, опустивши плечі, і дивився на уламки сільнички біля її ніг. Олена раптом зробила крок вперед, присіла навпочіпки та почала збирати шматочки порцеляни в долоню. – Обережно не наступи, – сказала вона Каті, – поріжешся. Це було так безглуздо і так по-домашньому, що Катя несподівано засміялася. Коротко, нервово, майже беззвучно. Сміх перейшов у кашель, потім у судомний вдих.
Катя стояла перед дверима сусідки з маленькою порцеляновою сільничкою в руках. Звичайна, майже дитяча звичка – не тримати вдома багато солі. «Менше буде сліз говорила її мама». – Тепер це просто стало звичкою, як складати шкарпетки парами, або завжди залишати одну лампочку в коридорі ввімкненою вночі. Чоловік поїхав у відрядження позавчора вранці. Поцілував її у … Read more