– Стривайте! – Вигукнула Оля і скривилася. – Я ще не все вам розповіла. Йому не можна мене кохати. У жодному разі не можна. І тому і ви маєте допомогти мені. Ви повинні відмовити його… Розумієте? – Ні… – пробурмотів здивовано Василь. – Чогось я не зрозумію, дівчино? Ви що, чимось серйозно хворієте? Що вас таку не можна любити. – Ну, чому одразу – хворію? – Оля зробила страждальне обличчя. – Не в цьому річ.

-Вітаю, ви мама Семена? – Жінка, що стояла перед дверима наче заклякла. – Здрастуйте, – насторожено відповіла гості Тетяна. – А Семена вдома немає. Він на роботі. – Я знаю, – хвилювалась жінка. – Я не до нього. Я до вас. Мені треба з вами поговорити. – Поговорити? – Тетяна кілька секунд думала, потім зробила … Read more

Коли світ навколо руйнується, єдина річ, яка тримає їх на плаву — це тепло одне одного в тісній клітці переповненого притулку.

Сонце Дубаю колись здавалося ласкавим. Воно відбивалося у високих вікнах пентхауса, де на шовкових подушках спали вони. Майло, чорний лабрадор із очима кольору міцної кави. Бруно, золотистий ретривер, чия шерсть сяяла, наче розплавлене сонце. Вони знали смак найкращих делікатесів. Вони знали м’якість кондиціонованого повітря, коли за вікном плавився асфальт. Вони були не просто собаками. Вони … Read more

Він сказав: — Досить витрачати життя на дурниці. І за одну суботу зрізав у дворі все — півонії, чорнобривці, мальви, айстри. Коли я це побачила, в мені щось не просто заболіло. Щось обірвалося.

Коли я в суботу зранку приїхала на нашу дачу під Черкасами, повітря стояло густе, липке, ніби мед. Липень. Нерухомий жар. Запах розігрітої землі, смородини біля паркану, вчорашнього дощу в чорноземі… і ще чогось. Різкого. Тривожного. Наче зелене стебло тільки-но зламали живцем. Я відчинила хвіртку — і завмерла. Там, де ще вчора буяв мій квітник, тепер … Read more

— Сину, квартира ця не твоя, тож даруємо такий подарунок, щоб у разі чого ти просто закинув його на плече і пішов далі, — процідила сваха, застібаючи на шиї мого зятя масивний золотий ланцюг.

— Сину, квартира ця не твоя, тож даруємо такий подарунок, щоб у разі чого ти просто закинув його на плече і пішов далі, — процідила сваха, застібаючи на шиї мого зятя масивний золотий ланцюг. — А робот-пилосос — річ хороша, хай пилюку збирає, поки ви тут тимчасово, — додав сват, іронічно глянувши на велику коробку, … Read more

— Пані, не знаєте, автобус уже пішов? — до зупинки підбіг захеканий чоловік. Чоловік, десь 50-ти років, у куртці та розтягнутих штанях, на плечі пошарпана сумка.

— Пані, не знаєте, автобус уже пішов? — до зупинки підбіг захеканий чоловік. Чоловік, десь 50-ти років, у куртці та розтягнутих штанях, на плечі пошарпана сумка. Обличчя просте, з вусами. Лариса Андріївна вуса завжди не любила, тому відвернулася так і не відповівши. — Жіночко, Вам що, важко сказати? Автобус останній пішов чи ні? Ви ж на … Read more

– Ага, зрозуміло! – Засміялася Марина істерично, дивлячись просто в очі свекрусі. – Значить, на вашу думку, кревність визначається кучерями? – Тоді цікаво, від кого у вашої дорогоцінної Оленки Вова такий рудий і блакитноокий? Адже у вас у роду, як ви самі кажете, всі «смагляві та кучеряві»!?

Вечір п’ятниці обіцяв бути тихим. Марина, закінчивши розкладку товару по полицях у своєму маленькому квітковому магазинчику, з насолодою роззулася, ввімкнула у вітальні торшер і прилягла на диван. Вона слухала, як за стіною її семирічні двійнята, Катя та Степан, мирно сваряться через конструктор. Незабаром мав повернутися з роботи чоловік, Денис, і тоді почався б їхній звичний, … Read more

— Мамо, тих п’ятдесяти тисяч на все вистачило? — Жодних грошей я не бачила, Машенько.Ось тут я і зрозуміла, що все йде не туди…

Стук коліс старенького потяга відміряв останні кілометри до рідного міста. Маша дивилася у вікно, де миготіли по-осінньому золоті березові гаї, але думки її були далеко. Вдома вона не була майже пів року — робота в столичній архітектурній фірмі виснажувала, а розпочатий ремонт у їхній із Антоном квартирі вимагав постійної присутності. Але сьогодні вона вирвалася. Відпросилася … Read more

– А ти б у іншу спальню переїхав, синку. У вас чудова трикімнатна квартира! Ти не розумієш, чи що, що для тебе це навіть зручніше? Сам подумай, якщо ти в одній спальні з дитиною спатимеш, то малюк галасуватиме в тебе над вухом, а, якщо ти зробиш так, як я пропоную, він галасуватиме вже в іншій кімнаті. А це для твоїх нервів набагато краще. – Точно, мамо, ти маєш рацію. Але ось ліжечко Марина все одно купувати збереться, я навіть не сумніваюся!

Микола прийшов з роботи, ситно повечеряв, і тільки зібрався пограти в гру на компʼютері, як раптом пролунав дзвінок його мобільного телефону. – Синку, ти вже повечеряв? – поцікавилась у сина Божена Степанівна. – Повечеряв, мамо, і тільки-но було зібрався відпочити, як ти подзвонила. Так що давай швидше говори, що ти хотіла. – Синку, твоя вже … Read more

— Припини грати роль дипломата. Вибери, нарешті, сторону. Або ти зі мною — і ми вдвох будуємо наше життя. Або ти з мамою і Павлом — і тоді будуйте що та як хочете. Тільки без мене. Я не збираюся жити під диктовку «рідних». — Ти ставиш ультиматум? — Ні, Діма. Це не ультиматум. Це мої межі. І я більше не дозволю їх порушувати.

— Віко, ти ж розумієш… Це ж на один день. Відвезти меблі на дачу і все. Ну не пішки ж йому їх тягнути! — Раїса Геннадіївна витягнула губи в тому, що, на її думку, було посмішкою. Вікторія зробила вигляд, що не почула. Вона поправила сумку на плечі, не поспішаючи зняла взуття і кивнула: — А … Read more

У наступні дні подругам було не до розмов. Треба було переробити купу справ, і хоч усю підготовку до весілля взяли на себе родичі нареченого, Катерина з Анастасією теж критилися всі дні. Фотосесія, візажист, вибір атрибутів для весілля – все це потребувало чимало сил та часу. Настав момент урочистостей. 

– Настя, я тебе запрошою до себе на весілля! – весело сказала Катя, зустрівши свою найкращу подругу. – Невже Андрій зробив тобі пропозицію?! – раділа за Катю Настя. – Так! І вже давно, просто ми вирішили нікому не говорити, поки все не організуємо, – пояснила Катя. – Як же я рада за тебе! Ну хоч … Read more