Це що таке? Ти коли встигла викинути гроші?— коротко запитав чоловік. Софія відчула, як серце збилося з ритму. Вона намагалася надати голосу невимушеності: — Ой, Тарасе, ти вже встав? Це я на ювілей твого дядька підготувалася. Хотіла виглядати достойно поруч із тобою. Тарас поставив каву на комод і повільно підійшов ближче. Він розглядав сукню на дружині так, ніби це був дефект на стіні. — Скільки, Софіє? Я питаю: скільки ти викинула гривень на цей шматок тканини? — Тарасе, там була величезна знижка. Лише півтори тисячі. — Півтори тисячі? — він іронічно підняв брову. — Тобто купу банок консервів для нашої комори? Чи могла заправити машину? Ми збираємо на сонячні панелі, Софіє. Кожна гривня має працювати, а не висіти в шафі. — Але я сама їх заробила! — вигукнула вона. — Я працювала ночами над тим логотипом для пекарні. — «Сама заробила»? А чиїм інтернетом ти користувалася? У чиїй квартирі ти сиділа в теплі? Чию каву ти зараз пила б, якби я не дбав про бюджет? У родині немає «своїх» грошей. Є спільні гроші. І ти мене щойно зрадила заради смарагдової ганчірки
Кам’янець-Подільський прокидався під акомпанемент дзвонів собору та крику птахів над каньйоном Смотрича. Софія стояла біля дзеркала, затамувавши подих. На ній була сукня кольору глибокого смарагда — тонка шовкова тканина пестила шкіру, підкреслюючи кожен вигин її тендітної фігури. Вона купила її таємно, відкладаючи потроху зі своєї невеликої зарплати дизайнера-фрілансера, ховаючи чеки під устілки старих кросівок. У … Read more