— Ой, Оленко, вибач, заради бога, що такий безлад тут! Я вже й сама не своя, все з Вітенькою вожуся-вожуся, а до будинку руки зовсім не доходять… Ти вже не ображайся… Ну що робити, довелося прибирати квартиру. Посуд перемила, підлоги протерла, пил витерла, вечерю приготувала. Віктор поїв, помітно повеселішав. — Оленко, як же смачно! — ледь не зі сльозами на очах каже. — Я вже й зовсім забув, що таке нормальна домашня їжа…

Коментарі Вимкнено до — Ой, Оленко, вибач, заради бога, що такий безлад тут! Я вже й сама не своя, все з Вітенькою вожуся-вожуся, а до будинку руки зовсім не доходять… Ти вже не ображайся… Ну що робити, довелося прибирати квартиру. Посуд перемила, підлоги протерла, пил витерла, вечерю приготувала. Віктор поїв, помітно повеселішав. — Оленко, як же смачно! — ледь не зі сльозами на очах каже. — Я вже й зовсім забув, що таке нормальна домашня їжа…

— Та ні, у мене немає чоловіка! Я розлучена! — сказала я, відповідаючи на пізній дзвінок. — Ваш чоловік, —…

– Не завжди? Катя! Він навіть про продукти не може подумати. Про бардак я взагалі мовчу. Та він у голодний рік тебе залишить без шматка хліба. Катя зітхнула. – Ну… він же не зраджує. І руки не простягає. – Та до чого тут це? – Марина спалахнула. – Приниження буває не лише фізичним. Він плює на твої почуття. Хіба це не боляче?

Коментарі Вимкнено до – Не завжди? Катя! Він навіть про продукти не може подумати. Про бардак я взагалі мовчу. Та він у голодний рік тебе залишить без шматка хліба. Катя зітхнула. – Ну… він же не зраджує. І руки не простягає. – Та до чого тут це? – Марина спалахнула. – Приниження буває не лише фізичним. Він плює на твої почуття. Хіба це не боляче?

– Рома, а де продукти? – Катя зупинилася біля столу, не вірячи своїм очам. – Чому ти їх не купив?…

Діти сіли за святковий стіл, пообідали. Ніхто з них не згадав, який сьогодні день. Завантажили в багажники продукти і вирушили в місто. Зоя довго дивилася їм услід. Та не відривала від дороги погляду до тих пір, поки автомобілі не зникли з поля зору. – Діти! Я ж на воді економила в цій спекотній Іспанії! Всі гроші віддавала вам !, – але крику матері вже ніхто не чув …

Коментарі Вимкнено до Діти сіли за святковий стіл, пообідали. Ніхто з них не згадав, який сьогодні день. Завантажили в багажники продукти і вирушили в місто. Зоя довго дивилася їм услід. Та не відривала від дороги погляду до тих пір, поки автомобілі не зникли з поля зору. – Діти! Я ж на воді економила в цій спекотній Іспанії! Всі гроші віддавала вам !, – але крику матері вже ніхто не чув …

Зоя Макарівна виховала чотирьох дітей: двоє синів, яких називала соколами, і дві дочки-принцеси. Крутилася мати, як білка в колесі. Про…

Що ти тут робиш? – Віра, прийшла з роботи, застала у своїй квартирі колишнього чоловіка. Він сидів і тихо пив чай ​​на кухні. – Чай будеш? Він ще гарячий, – спокійно промовив Віктор. – Я питання задала. Що ти тут робиш? – повторила Віра. – Чай п’ю, – знову ж таки спокійно повторив Віктор. – Навіщо ти прийшов? І де ти взяв ключ. Ти казав, що загубив їх, – здивувалася жінка. – Ну, загубив, а потім знайшов. Я до тебе. Можна я повернусь, – сказав чоловік. – Погуляв собі, і повернусь? – не зрозуміла Віра. – Вибач. Я зрозумів, що з тобою краще. Ну пробач, – тихо сказав Віктор. – Не треба. Чаю попив? До побачення, – відповіла жінка. – Навіщо так одразу. Мені нема куди йти. Адже квартира тобі залишилася при розлученні, – спробував пояснити чоловік. – У тебе батьки є, а за квартиру я тобі все виплатила. Тепер вона моя, – сказала Віра. Їхнє розлучення було не з легких. Квартира була в іпотеці, яка добігала вже кінця. Спільно нажите майно чоловік хотів забрати все собі. Його коханка народила дитину, а тут дітей не було. Йому квартира потрібніша. То був його другий загул. Більше Віра терпіти не збиралася. Розлучення. Захотів квартиру – справедливо ділитимемо. Більшість грошей було дано батьками Віри. На суді, зрозумівши, що йому мало що світить, він погодився на компенсацію.

Коментарі Вимкнено до Що ти тут робиш? – Віра, прийшла з роботи, застала у своїй квартирі колишнього чоловіка. Він сидів і тихо пив чай ​​на кухні. – Чай будеш? Він ще гарячий, – спокійно промовив Віктор. – Я питання задала. Що ти тут робиш? – повторила Віра. – Чай п’ю, – знову ж таки спокійно повторив Віктор. – Навіщо ти прийшов? І де ти взяв ключ. Ти казав, що загубив їх, – здивувалася жінка. – Ну, загубив, а потім знайшов. Я до тебе. Можна я повернусь, – сказав чоловік. – Погуляв собі, і повернусь? – не зрозуміла Віра. – Вибач. Я зрозумів, що з тобою краще. Ну пробач, – тихо сказав Віктор. – Не треба. Чаю попив? До побачення, – відповіла жінка. – Навіщо так одразу. Мені нема куди йти. Адже квартира тобі залишилася при розлученні, – спробував пояснити чоловік. – У тебе батьки є, а за квартиру я тобі все виплатила. Тепер вона моя, – сказала Віра. Їхнє розлучення було не з легких. Квартира була в іпотеці, яка добігала вже кінця. Спільно нажите майно чоловік хотів забрати все собі. Його коханка народила дитину, а тут дітей не було. Йому квартира потрібніша. То був його другий загул. Більше Віра терпіти не збиралася. Розлучення. Захотів квартиру – справедливо ділитимемо. Більшість грошей було дано батьками Віри. На суді, зрозумівши, що йому мало що світить, він погодився на компенсацію.

– Що ти тут робиш? – Віра, прийшла з роботи, застала у своїй квартирі колишнього чоловіка. Він сидів і тихо…

Минув рік. Одного разу в квартирі Наталії пролунав телефонний дзвінок. Наталя, взявши трубку, почула голос Дмитра: – Наташа, мені пропонують продовжити контракт ще на два роки. Перш ніж прийняти рішення, я Дімка разом зі своїми батьками переїхав з села в місто. Від заводу їм надали тимчасове житло – кімнату в заводському гуртожитку. Димке було 7 років. По сусідству, в кімнаті навпроти, проживала разом з батьками 13-річна дівчинка Наташа. Іноді, відлучаючись у справах, Димкина матуся просила дівчинку доглянути за її сином. Наташка із задоволенням виконувала обов’язки няньки. Особливо їй подобалося читати хлопчикові дитячі книжки, яких у Дімки була ціла купа. Димка з великою увагою слухав ці казкові історії. І кожен раз в ролі героїнь казок він представляв Наташу …

Коментарі Вимкнено до Минув рік. Одного разу в квартирі Наталії пролунав телефонний дзвінок. Наталя, взявши трубку, почула голос Дмитра: – Наташа, мені пропонують продовжити контракт ще на два роки. Перш ніж прийняти рішення, я Дімка разом зі своїми батьками переїхав з села в місто. Від заводу їм надали тимчасове житло – кімнату в заводському гуртожитку. Димке було 7 років. По сусідству, в кімнаті навпроти, проживала разом з батьками 13-річна дівчинка Наташа. Іноді, відлучаючись у справах, Димкина матуся просила дівчинку доглянути за її сином. Наташка із задоволенням виконувала обов’язки няньки. Особливо їй подобалося читати хлопчикові дитячі книжки, яких у Дімки була ціла купа. Димка з великою увагою слухав ці казкові історії. І кожен раз в ролі героїнь казок він представляв Наташу …

Димка разом зі своїми батьками переїхав з села в місто. Від заводу їм надали тимчасове житло — кімнату в заводському…

— Та якась декорація, мабуть, — відмахнулася свекруха. — Наталка ж любить накупити всякого непотребу, щоб пил збирав. Пішли краще на кухню, подивимося, що там до чаю приховано. Жінки почимчикували на кухню. Наталка хотіла вимкнути, але «перчинка» цікавості перемогла. — Уявляєш, Віро, — донісся голос свекрухи з коридору, — вони на ці три дні в Буковелі двісті тисяч спустили! Андрійко мені по секрету шепнув. У готель найдорожчий поперлися, де «все включено». Бо пані Наталка на менше не згодна.

Коментарі Вимкнено до — Та якась декорація, мабуть, — відмахнулася свекруха. — Наталка ж любить накупити всякого непотребу, щоб пил збирав. Пішли краще на кухню, подивимося, що там до чаю приховано. Жінки почимчикували на кухню. Наталка хотіла вимкнути, але «перчинка» цікавості перемогла. — Уявляєш, Віро, — донісся голос свекрухи з коридору, — вони на ці три дні в Буковелі двісті тисяч спустили! Андрійко мені по секрету шепнув. У готель найдорожчий поперлися, де «все включено». Бо пані Наталка на менше не згодна.

Місяць тому Наталка з Андрієм встановили у квартирі камеру відеоспостереження. Маленька така «пімпочка», схована між томами класики на полиці, що…

– Собаку вашу я продала! Простіше порося прогодувати, ніж такого слона, – заявила бабуся

Коментарі Вимкнено до – Собаку вашу я продала! Простіше порося прогодувати, ніж такого слона, – заявила бабуся

“– Собаку вашу я продала! Простіше порося прогодувати, ніж такого слона, – заявила бабуся У Каті найщасливішим днем у житті…

– Мамо, ти ж сільська, у дитинстві у тебе тільки такий побут і був. Дідусь із бабусею все життя у селі прожили, й нічого. А влітку взагалі краса буде – город, ягоди, гриби у лісі збирати можна. Дочка говорила так, ніби пропонувала матері путівку на дорогий курорт, а не поселення в село без зручностей.

Коментарі Вимкнено до – Мамо, ти ж сільська, у дитинстві у тебе тільки такий побут і був. Дідусь із бабусею все життя у селі прожили, й нічого. А влітку взагалі краса буде – город, ягоди, гриби у лісі збирати можна. Дочка говорила так, ніби пропонувала матері путівку на дорогий курорт, а не поселення в село без зручностей.

– Світлано, але ж там взимку холодно! Пічне опалення, дрова тягати треба! – Мамо, ти ж сільська, у дитинстві у…

Олена їхала вечірньою електричкою додому в засмученому настрої і думала…

Коментарі Вимкнено до Олена їхала вечірньою електричкою додому в засмученому настрої і думала…

Олена їхала вечірньою електричкою додому в засмученому настрої і думала: “Чорт мене підштовхнув поїхати сьогодні на дачу, адже я не…