Ніна поставила воду на вареники, коли пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв син з сумкою в руках. – Що сталося, Сергію? – вигукнула мама. – Все! З Оленою розлучаюся! – рішуче промовив він. – Чому? – захвилювалася Ніна. Сергій не відповів, і мовчки пішов на кухню. Коли син заснув, Ніна зібралася і поїхала до невістки. – Може хоч ти поясниш, що у вас сталося? – сказала свекруха, коли Олена відкрила двері. – Заходьте, залюбки поясню, – відповіла невістка. Ніна зайшла в квартиру і приготувалася слухати

Мама та тато були здивовані. Їхній єдиний і улюблений Сергійко вирішив одружитися. І це добре, але наречена, яку він привів додому, зовсім не відповідала очікуванням. Судіть самі. Хлопець видний, закінчив на добре інститут, навчається в аспірантурі. Майбутній світило науки. Батьки купили йому квартиру в центрі міста та гарну машину. А наречена? Звичайна продавщиця. Та ще й приїхала невідомо звідки. Ні кола, ні двора.

– Не пара вона йому, – зітхала мама, – Ну, зовсім не пара.

Але син виявив, невластиву йому впертість. Весілля відбулося. Молода дружина переселилася до Сергієвих хоромів.

Неприємності від невістки почалися за кілька місяців. Вона почала ремонт.

– Ось. Хазяйка! – підібгавши губи, скаржилася свекруха подружкам, – Прекрасна, велика однокімнатна квартира. Найкращий дизайнер обставляв її. Але чи дизайнер для неї авторитет? Поставила перегородку. Дві маленькі кімнатки вийшли.

– Так, вагітна вона, – намагалися заспокоїти її подружки. – Кімнату для дитини готує.

– Подумаєш, вагітна. Подвиг якийсь, – ображено зітхала жінка. – Я теж була вагітна. Але поперек свекрухи не йшла. Порядки свої не встановлювала.

Минали роки. У сім’ї сина підростали двоє чудових малюків. Невістка кинула прилавок, відкрила міні-пекарню. Через рік – другу. Цілими днями пропадала на роботі.

– Зовсім діти без нагляду, – зітхала свекруха. – Мати зовсім не займається ними. Як так можна? Гроші тільки дає на гуртки, а ми водимо їх.

– Нехай Сергій їх на заняття водить, – пропонували подружки. – Не працює. Час є.

– Який час? – округливши очі, заступилася за сина мама. – Він шукає роботу. Йому ж пропонують бза копійки працбвати. А він закінчив аспірантуру.

– Ледар він, – не витримав чоловік, – П’ять років минуло, як його з останньої роботи звільнили. А він все у пошуках. А невістку не чіпай! Якби не вона, їсти б не мали б нічого. Чи до нас на шию сіли. А так, минулого року трикімнатну квартиру купила. Ремонт зробила. Машину купила.

– Ось саме, купила, – не здавалася жінка. – Сама їздить на новій, а Сергійко на старій. Сором. А навіщо їй нова машина? Щоб чоловіки увагу на неї звертали?

– Нехай спочатку заробить на нову, – пробурчав чоловік і вийшов з кімнати.

– Ось завжди так. Заступається за неї, – гірко хитала головою свекруха. – А, хлопчик, знайти себе не може. Хіба можна з такою освітою булками торгувати? Не його це рівень.

– Так, так, – підтакували їй подружки.

Через кілька років, одного вечора, син зайшов до квартири батьків.

– Все! Розлучаюся! – рішуче промовив Сергій. – Сил моїх немає. Права ти була, мамо. Не пара вона мені. Виселяй із моєї квартири квартирантів. Я туди переїду.

– А на що житимеш? – застигла свекруха, – У нас пенсія невелика. Гроші від здачі квартири, велика підмога. Роботи не маєш. А про дітей ти подумав? Як хлопчакам без батька?

– Що? Виставила? – єхидно сказав батько. – Догрався. Не хоче ледаря годувати?

– Ну, що ти таке кажеш? – вигукнула до чоловіка жінка. – Хлопчику не пощастило. Одружився не на рівні. Про що з нею говорити? Окрім своїх булок, нічого не бачить. А ще казала, що кохає. Жити без мого Сергійка не може. Все обманювала. Ніколи його не любила. Вдавала. Звісно, ​​такого хлопця відхопила. Їй щастя привалило, а вона ніс верне. Нічого синку, все зрозуміє. Вона ж не витримає сама з дітьми на руках і сама прийде, проситиме, щоб повернувся. А ми ще подумаємо. Вибачати чи ні.

Але час минав, а норовлива невістка на уклін і не збиралася. Вибачення не просила. Назад чоловіка не кликала. Під час розлучення за телевізор та інше барахло не трималася.

На початку, Сергій жив у своїй квартирі, але гроші, належні йому при розлученні, скоро закінчилися. Він переїхав до квартири до батьків.

Мама трохи поплакала, набралася хоробрості і вирушила до невістки.

– Ну, всяке в житті буває, – обережно почала розмова колишня свекруха. – Посварилися. А діти? Як їм без батька?

– Ні, – невістка була непохитна. – Не можу більше. Я насамперед про дітей і думаю. Хлопчики ростуть. Вони у майбутньому свої сім’ї створять. А на прикладі батька які вони виростуть? Зараз вони навчаються і мені допомагають. І знаєте, коли попрацювали у пекарні, зрозуміли мене. А від батька я їх не відлучаю. Можуть бачитись, коли він захоче. Тільки він не приходить. А вони чекають.

– А кохання? Ти ж казала, що дуже любиш його, – не витримала свекруха.

– Любила, – сумно промовила колишня невістка. – Мабуть, дуже любила. Чекала все. Сподівалася. А потім любов зникла.

– Куди зникла? – не зрозуміла жінка.

Колишня невістка сумно посміхнулася і знизала плечима.