– Тітко Олено, допоможіть мені, будь ласка, з математикою, – тихо попросив Андрійко, з надією дивлячись на подругу батька. – У мене завтра контрольна, а тато до вечора на роботі буде.

– Мені ніколи, – не відриваючись від ноутбука, відповіла дівчина. – У мене весілля через два тижні, а ще багато чого не готове. Ти ж хочеш, що б у нас з твоїм батьком було ідеальне весілля?

– Звичайно, – розгублено відповіла дитина, і засмучений побрів в свою кімнату. Олена йому категорично не подобалася, але батько був щасливий. Заради нього потрібно потерпіти.

Мама Андрійка була дуже серйозно xвopa, не могла далі виховувати сина.

-Восьмирічна дитина не повинна бачити мyku рідної людини!

З цими словами Юра, батько Андрійка, забрав хлопчика до себе. Його наречена була не в захваті від ситуації, що склалася, але промовчала. Сваритися з чоловіком перед самим весіллям здалося їй не найкращою ідеєю.

Олена дивно видавала з себе турботливу і розуміючу дівчину, якій дуже шкода хлопчика. При Юрі. Але як тільки він йшов на роботу, починався повний ігнор Андрійка. Чужа дитина була їй зовсім не потрібна.

За пару днів до весілля у Юрія зламався комп’ютер, і він скористався ноутбуком Олени. Він збирався скористатися тільки браузером, що б відправити важливий лист. І чopт його смикнув зайти в історію.

Обличчя його з кожною секундою блідло. З силою зачинивши кришку ні в чому не винної техніки, чоловік попрямував в зал, де його майже дружина дивилася телевізор.

– Що за дypні думки про iнтepнaт для мого сина? – насилу стримуючи злicть, запитав Юра.

– Про що ти? – насупилася Олена. – Ти ж казав, що тільки лист відправиш. А виходить, всюди понишпорити встиг. Тобі не соромно?

– Я чекаю відповідь на своє питання. – Хто дав тобі право розпоряджатися чужою дитиною?

– Саме так, що чужою! – Олена відкинула пульт. – У нас будуть свої діти, спільні. А Андрійко буде тільки заважати. Навчається він погано, з трійки на двійку перебивається. Який він приклад подасть?

– У дитини cтpeс! Мати при cmepтi! Та ще й зі звичного оточення вupвали! Йому дуже важко, а ти, замість того, щоб допомогти, плекаєш плани, як його позбутися. – Юра kрuчав, не стримуючи емоцій. Добре, що Андрійко в цей час був в школі.

– Не крuчu на мене! – обурилася дівчина. – Я не зобов’язана виховувати твою дитину. У нього є бабуся, нехай забирає, якщо тебе не влаштовує мій варіант.

– І коли ж ти збиралася розповісти про свій геніальний план? – чоловік і не думав заспокоюватися. – Через тиждень після весілля? Через місяць?

-Через пару днів, – заявила Олена, анітрохи не соромлячись свого вчинку. – Навіщо тягнути? Тим більше, я вже все дізналася. У мене знайома в опіці працює, вона нам допоможе швидко оформити всі документи. Хлопчику там буде краще.

– Зapyби собі на носі, – несподівано спокійно сказав Юра, – я ніколи не зраджу сина. Я його дуже люблю. Андрійко для мене дорожче за всіх на світі.

– А як же я? – підскочила дівчина. – Я тобі не дорога? Мене ти не любиш? Значить так, – Олена розлютилася не на жарт, – я не хочу, що б твій син жив з нами після весілля. Вибирай. Або він, або я.

– Він. – Без тіні сумнівів промовив чоловік. – Бабу знайти не проблема, а син у мене один.

– Бабу? Знайти? Так хто на тебе подивиться, крім мене? – дівчина важко дихала, вона вся тремтіла від злocті. – Чи ти думаєш, інша зможе полюбити твого синочка? Не сміши мене! Чужі діти нікому не потрібні!

– У тебе є час, щоб зібрати всі свої речі і залишити цю квартиру. Подарунки теж можеш забрати, мені не шкода. – Юра накинув куртку і, зупинившись біля вхідних дверей, тихо вимовив. – Я не хочу більше тебе бачити. Якщо ти наївно думала, що я від тебе без розуму – то ти помилялася. Я хотів знайти нову маму для Андрійка, ось і все.

– Стій, Юра, а як же весілля? – розгубилася Олена. Вона була впевнена, що чоловік почне вибачатися і прийме її рішення, а тут … Він її вигaняє?

– Ти що, ще не зрозуміла? – здивовано відповів Юра. – Ніякого весілля не буде. Я зробив свій вибір, і він не в твою користь. Збирай речі. Якщо я приїду, а ти все ще тут, церемонитися не буду.

Грюкнули двері, залишаючи Олену одну в квартирі. Вона без сил опустилася на диван, не розуміючи, що їй робити. Дівчина вже вважала цю квартиру своєю, і залишати її не хотіла.

Пролунав дзвінок. Олена підскочила, і, посміхаючись, вирушила відкривати двері. Юра просто пожартував, він її ніколи не кине …

-Вам посилка, – бадьоро промовив хлопець в кур’єрською формі, – розпишіться тут.

Дівчина, зі злocті мало не зламала ручку, поки розписувалася. Хлопчина якось дивно на неї подивився і поспішив піти, як тільки забрав папери.

А в коробці, знyщaльнo переливаючись, лежало весільне плаття. Дороге. Олена різко відкинула білосніжний витвір мистецтва, та ще й потопталися по ньому, перетворюючи плаття, в нікому не потрібну ганчірку.

Роздратовано схопивши телефон і набираючи номер подруги, Олена витягла з комори валізу.

– Що трапилося? – з трубки пролунав незадоволений голос. – Сама не спиш і іншим не даєш. Що, передвесільний мандраж? – єхидно закінчила подруга.

– А не буде ніякого весілля! – засичала Олена і перемкнула дзвінок на гучний зв’язок. – Я речі збираю. Підїдеш, забереш мене?

– Що трапилося? – дівчина на тому кінці дроту різко стала серйозною. – Він тебе образив?

– О, ще як образив! – вигукнула Олена, і переказала весь недавній діалог. Подруга мовчала. – Ти заснула, чи що?

– Ти серйозно хотіла від хлопчика позбутися?

– Звичайно, а нащо він мені здався, – фиркнула дівчина. – Свого народила б.

– Знаєш, – помовчавши ще хвилину, відповіла подруга, – я тебе не розумію. І розуміти не хочу. Я ніколи не думала, що ти здатна на таке.

– Ой, та мені nлювaти, що ти думала, – пcuxанула Олена, насилу закриваючи валізу. – Ти приїдеш?

– Ні, – сухо відповіла співрозмовниця. – Дзвони кому-небудь іншому.

– Ну і йди ти…, таксі викличу …

Юра забрав сина зі школи, і вони разом вирушили в парк, годувати птахів. Хлопчик був радий увазі з боку батька, але все ж запитав:

– А тобі не потрібно допомагати тітці Олені з весіллям? – і тут же замовк, з тривогою чекаючи відповіді. Зараз тато скаже, що так, треба, і вони підуть додому …

– Ні, – відповів Юра, чим немало здивував сина. – Весілля не буде. Ти ж не дуже засмутишся, якщо Олена не буде з нами жити? – захвилювався чоловік. Адже вuraняючи наречену, він абсолютно не подумав, що на це скаже син.

– Не засмучусь, – з радісно сяючими очима відповів Андрій. – Ні краплі. Якщо, чесно, вона мені зовсім не подобалася. Я їй був не потрібен.

– Ну, нічого, – міцно обняв сина Юра. – Поки поживемо удвох. А потім обов’язково знайдеться жінка, що полюбить тебе як рідного …

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!