22 жовтня під час російського обстрілу в селі Погреби на Київщині загинуло відразу троє членів однієї родини. Піврічна дівчинка Аделіна Негода була єдиною та довгоочікуваною дитиною у батьків. Разом із нею загинула і 38-річна мама Антоніна Зайченко, а також 12-річна племінниця Анастасія Негода.
Докладніше про трагедію читайте в матеріалі OBOZ.UA.
Врятувати онучок не змогли
Рано-вранці 22 жовтня в селі Погреби під Києвом ворожий дрон влучив в один із житлових будинків. Після вибуху спалахнула пожежа. У вогні загинули мама Антоніна Зайченко, її піврічна донька Аделіна Негода та племінниця, 12-річна Анастасія Негода.
У сусідній кімнаті перебували бабуся з дідусем дітей, вони залишилися живими, проте врятувати онучок і невістку не змогли.
У ліцеї, де навчалася Анастасія, ні вчителі, ні її однокласники й досі не можуть повірити в цю жахливу трагедію.
“Діти просто шоковані від такої трагедії, вони пишуть мені, що не стало їхнього справжнього друга. Настя провчилася в нас усього рік, але за цей час встигла залишити величезний слід”, – зі сльозами на очах розповідає OBOZ.UA її класна керівниця Світлана Селюк.
У дівчинки була непроста доля. Її тато рано помер, вона залишилася з мамою. Рік тому переїхала жити до бабусі й дідуся в село Погреби, а її мама залишилася в Києві. Для бабусі з дідусем Настя була світлом у віконці. Після смерті сина (батька дівчинки) вони нібито знайшли новий сенс життя.
Бабуся з дідусем робили для неї все: якщо потрібно було до школи прийти у вишиванці, то вже наступного дня у Насті вона була. Дідусь привозив онучку до ліцею, а після уроків забирав додому.
Посміхалася й об’єднувала дітей
Багато уваги Насті приділяв також її дядько Ярослав Негода. А коли у чоловіка та його дружини Антоніни народилася довгоочікувана донька Аделіна, то дівчатка буквально стали рідними сестрами.
“Настя дуже добре навчалася, у табелі у неї були тільки дві дев’ятки, а інші оцінки – 10, 11, 12 балів. Вона була творчою дівчинкою, завжди щось вигадувала. Планувала організовувати конкурси. Причому Настя не просто пропонувала ідеї, а завжди все організовувала”, – згадує класна керівниця.
Про Настю кажуть, що вона як промінчик сонця – завжди посміхалася, з усіма товаришувала, об’єднувала дітей. Для всіх вміла бути подружкою.
Для родини це величезна трагедія. Ярослав втратив єдину маленьку доньку, на яку він разом з Антоніною чекали багато років. Нарешті до родини прийшло щастя, проте воно було недовгим. Для бабусі з дідусем це також величезна трагедія – втратити відразу двох улюблених онучок і невістку.
