Моя мама — добра жінка. Тому, як їй розповісти те, що я нещодавно дізналась я й не уявляю. Боюсь, це розіб’є їй серце.

Мама вже понад 10 років працює за кордоном, в Італії. За все те, що маю зараз вдячна лише їй. Вона оплатила мені навчання у ВНЗ, допомагала на початках орендувати житло. Тепер у мене хороша робота і живу я окремо від батьків. Точніше від батька.

Тато ще років 6 тому отримав травму коліна і після цього він палець об палець не вдарив. Він ходить сам, з ним все добре. Та працювати він більше не збирається. Так неодноразово матері й говорив. А вона що? Добра душа. Леліє свого Сергійка. Приїздить раз у пів року, гроші усі віддає йому і їде назад. А тато часу даремно не витрачає: купує гарний одяг, доглядає за собою, ходить на масажі. У свої 52 він виглядає не більше ніж на 40!

Я мовчала, нічого мамі не говорила хоч і пробувала якось натякати. Та це е мій вибір, тому втручатися я не хотіла. Та от після того, як я навідалась до батьківського дому, не знаю мовчати чи говорити щось матері?

Мама мені зателефонувала і просила поїхати до батька, бо він не підіймає слухавки, а їй терміново якісь документи були потрібні. В той день я приїхала таки вчасно. Біля нашого подвір’я стояла незнайома іномарка, збоку — тато і незнайома блондинка років 35. Доглянута, одягнена добре. Словом, помітно, що вона вкладає чимало грошей у свій зовнішній виглядає. Вони обіймались, сміялись, а через декілька хвилин попрямували до нашого будинку.

Я остовпіла. Я можливо, десь і підозрювала батька у зрадах, але побачити це на власні очі було непросто. І вірити у це не хотілось. Я не розгубилась. Взяла пакет з продуктами, яких накупила для тата і пішла за ними. За звичкою, я голосно грюкнула дверима, коли зайшла. Одразу кинула погляд на піджачок “дамочки” і її туфлі. Тато вийшов зі спальні зі словами:

– Кать, ти чого тут? Чого не попередила?

– Мама додзвонитись не могла, їй щось потрібно… Я руки мити, зараз поп’ємо чаю розповім.

Я побігла у ванну, бо сльози так і накочувались на очі. Я трохи заспокоїлась і вийшла. На коридорі уже не було чужих речей, а машина саме виїхала з-під нашого подвір’я.

– Тат, а чия це машина? Хтось до нас приїжджав?

– Та ні, то до сусідів. Припаркувались не там..

Він пішов ставити чайник на кухню. І словом не промовився. Удав, що нічого і не було.. Як так можна? 

Мені стало так шкода маму.. Вона стільки зробила для нього. А він ні грама цього не цінує, лиш використовує її.

Я просто не знаю, як правильно тепер вчинити. Боюсь зробити їй боляче, але й не хочу, щоб він і далі її використовував..

Що порадити дівчині? Як їй бути?