Я у 27 залишилась без чоловіка з маленькою дочкою на руках. Ніхто з колишніх родичів і не згадав про мене, а тепер прийшли і гроші вимагають.

За Матвія заміж я вийшла з великої любові. Він гарно залицявся, був турботливим та уважним. Проте, ця любов швидко згасла за побутовими справами. Матвій то на роботі пропадав, то по справах їхав навіть у вихідні. Не міг навіть купити дитині підгузки чи суміші. А коли нашій Златці було 4, то він пішов до іншої жінки.

– Ну подивися на себе. Чесно, мені було навіть гидко з тобою в одне ліжко лягати. 

Офіційно ніде не працював, тож аліментів годі було чекати. Свекруха Марія Василівна теж про Златку не згадали жодного разу, наче відхрестилася від онучки. Добре, що мама мене до себе забрала і допомогла. Вона залишилась з донькою в селі, а я з однокласницею поїхала на заробітки в Іспанію. Додому приїздила рідко, бо хотіла швидше заробити на власне житло. Гроші надсилала мамі, а вона їх відкладала. 

Важко працювала, бо то ж чужа країна, море роботи. Бувало, що я за день навіть не встигала кави випити чи якоїсь канапки поїсти. Бралася за все – і одяг мити, і туалети прибирати, сміття виносити. 

Я доньку вивчила, одружила та купила їй квартиру. Згодом і нам з мамою придбала житло. Тоді повернулась в Україну і відкрила власний бізнес – магазинчик продуктовий. Знайомий привозить з Європи сири, намазки, якісь солодощі та спеції. 

Тепер же колишні родичі згадали про мене. Точніше, свекруха. Десь пронюхала мою нову адресу та й припхалася в гості. 

– Ти знаєш, що Матвія недавно ТЦК зловило. Потрібна твоя допомога. Кажуть, що за 10 тисяч євро його випустять геть!

– Він мій колишній чоловік. Хіба забули? Ви як про мене, так і про єдину онучку всі ці роки не згадували! А зараз ще посміли просити гроші?! 

– Ви вінчались і у тебе від нього дитина. Май Бога в серці, така скрутна ситуація! 

– А в мене теж після розлучення була скрутна ситуація! 

– Ти не перекручуй. Його можуть забрати на війну і вбити. Тому не викабенюйся і дай грошей. Ми йому зробимо довідку про інвалідність і вивеземо з країни.

Я не витримала та й прогнала свекруху геть. Чесно, мені ні каплі не соромно, що от Матвія можуть на війну забрати. Це тепер взагалі людина, яку я не хочу ні чути, ні бачити. 

Теж мені, вигадали! Однак, коли я поділилася цією історією зі Златкою, то вона сумно видихнула і сказала “Мамо, але ж це тато. Треба було йому допомоги!”

Не знаю, чи вчинила я добре, чи погано. З одного боку, нарешті змогла помститися колишньому. Але якась частинка в душі мене гризе…Що робити?