– Ольго, ну куди ти лізеш? Навіщо тобі чужу дитину виховувати? Мало чоловіків бездітних, чи хоча б щоб дружини колишні дітей виховували?
– Мамо, ну а що робити? Дружина Коли пішла з життя, син лишився. Допомагати з дитиною нема кому, батьки Колі далеко. У його дружини батьки вже давно немає. Ні в дитбудинок же пацана віддавати? Ось він один і виховує як може.
– А коли у вас спільна дитина з’явиться, ця заважатиме…
– Я й сама боюся, що з дітьми справ не мала, як виховувати не знаю. Прийдеться пристосовуватися. Люблю я Колю, розумієш, і дитину його полюблю, мабуть…
Син Миколи, Ігор, дуже переживав коли мами не стало . Вона залишила цей світ, після невдалої операції, хлопчику було на той час сім років.
Микола почав замикатися в собі. З горя. Як же він тепер один, сина треба вирощувати… Тяжко було.
Але згодом звик. Вранці сину варив кашу, робив солодкий чай, відводив до школи, потім йшов працювати. Потроху життя увійшло до колії.
І тут на роботу до них прийшла Ольга. Тоненька, світловолоса, із зеленими очима в жовту цяточку. Мила, доброзичлива.
Вона розтопила лід у його серці. Микола почав надавати знаки уваги, Ольга їх з радістю приймала. І ось він запропонував їй вийти заміж.
Микола сподобався їй одразу. Високий, чорнявий, і очі такі гарні та сумні, ні в кого таких не бачила. Трохи не доглянутий, іноді в пом’ятому одязі, неголений, але щось зачепило в ньому.
Довго придивлявся до Ольги, і зрозумів, що вона йому подобається. Два роки минуло після того як дружина пішла засвіти , було ще дуже боляче, але з Ольгою цей біль став відступати. Почав частіше усміхатися, з’явилася радість у житті.
– Олю, подумай добре, чи згодна ти пов’язати своє життя з чоловіком із дитиною. Розумію, що нелегко прийняти та полюбити мого сина, тобі доведеться бути йому матір’ю.
– Колю, я боюся, але спробую, а ти допоможеш…
Розписалися, і Ольга переїхала до чоловіка до просторого цегляного будинку. Єгору подобалася тітка Оля, так він її називав.
Вона ніколи не підвищувала голос, не командувала, смачно годувала. Особливо вдавалися в неї млинці, м’які, в дірочку.
Ігор не завдавав жодного клопоту. Спокійний, добрий хлопчик, не примхливий. Ольга любила проводити з ним час, розповідала про своє дитинство, він завжди слухав із цікавістю. Особливо подобалася йому історія, як маленька Оля рятувала кошеня, яке залізло на дерево.
Виявилося, що він завжди мріяв про кошеня, але у мами алергія була. Ольга запам’ятала це.
Коли Ігору виповнилося десять років, Ольга спекла торт, накрила святковий стіл удома.
– Ігоре, а ось наш подарунок. Тримай! — Ольга простягла хлопцеві велику коробку. Він обережно відкрив її і обличчя засвітилося від радості.
– Кошеня! Мені? Дякую! Він такий гарненький!
Ігор витяг маленького сірого кошеня, яке тремтіло від страху.
– Придумай йому ім’я, ось я купила миски, корм, лоток. Тепер це твоя відповідальність, сам годуватимеш, прибирати за ним.
– З радістю! У мене тепер є свій дружечок! А назву його Сімба. Дякую тату, і… мамо…
Ольга з Миколою посміхнулися. Догодили, слава Богу! І ще … Він вперше назвав її мама … Це так зворушливо!
Ольга намагалася замінити йому матір, при цьому портрет колишньої дружини і мами, стояв на видному місці, періодично згадували Микола з Ігором, якою вона була.
Дві смужки на тісті. Лікар підтвердив що буле дитина. Ольга була на сьомому небі від щастя. Вона стане мамою! Миколай теж зрадів новини. Мріяли про доньку.
Ігор відреагував дивно. Ользі здалося навіть, що він засмутився.
– Ігоре, допомагатимеш мені з малюком ? Ти ж старшим братом станеш…
– Не знаю. Видно буде…
– Я на тебе розраховую, синку, з татом допомагатимете!
Ольга розуміла, що, швидше за все, ревнує, боїться, що його менше любитимуть. Таке часто буває, коли з’являється друга дитина.
Вони разом ходили до магазину, купували речі для майбутнього малюка. Єгорові хотілося брата. Він навіть ім’я придумав Макс.
УЗД показало, що буде дівчинка. Єгор засмутився.
– Ну і що я робитиму з сестричкою, у ляльки гратиму? Дівчата вредні бувають, у класі у нас, наприклад такі…
– Будешь захищати її, навчати всьому будешь. Ось побачиш, це чудово, коли є сестричка…
З’явилася на світ Машенька. На виписку приїхали батьки Ольги та Миколи. Ігор рідко бачився з рідними бабусею та дідусем, і трохи соромився їх. Він знав, що вони далеко живуть.
– Онучек, ну як живеться з тіткою Олею, не ображає тебе? — відвівши убік хлопчика, спитала мама Миколи.
– Не ображає, все гаразд у нас.
Після виписки всі розійшлися, і Ольга з Миколою та Ігором поїхали додому.
Єгор спостерігав, як Ольга годує, одягає малечу. Він ніколи не бачив маленьких дітей.
– Ігоре, хочеш потримати сестру?
– Ні, я боюсь… Раптом щось не так зроблю…
– Не бійся, я покажу, як треба брати…
Ігор обережно взяв сестричку і розплився в посмішці.
– Мамо, глянь, які вона пики корчить… Це вона мені так радіє, напевно…
– Звісно радіє! Такий славний брат їй дістався!
Ольга обійняла його і маленьку донечку ,і розплакалася від емоцій. У неї дві дитини! Як хочеться бути гарною мамою, правильно виховувати. Єгор став їй рідним.
Минуло два місяці. Дочка особливо не турбувала, їла, спала, іноді кричала дзвінким голосом. Єгор переживав у такі моменти, думаючи, що їй болить щось. Намагався заспокоїти, співав пісні. Це було дуже мило.
Микола вдень працював, увечері чим міг, допомагав дружині. Міг приготувати вечерю, розібрати чисту білизну, погуляти з дітьми. Ольга була вдячна чоловікові. Далеко не всім її знайомим допомагали чоловіки по дому.
Вони мали щасливу сім’ю. Але щастя тривало недовго.
Якось зателефонували з роботи та повідомили жахливу звістку — Миколі стало погано на робочому місці, викликали швидку, але коли вони приїхали було пізно. Серце зупинилося.
Все було для неї як у тумані. Метушилися якісь люди, знайомі, родичі… Єгор гірко плакав, не вірив, що тата більше нема…
Після всіх подій з Ольгою у будинку залишилася мама.
– Олю, я поживу тут у вас поки що, допомагатиму буду. Взяла відпустку на роботі. Ох, що робити тепер… Як ви жити будете?
Ігор кругла сирота тепер. Куди його? У дитбудинок чи дід із бабкою заберуть?
– У сенсі, до дитбудинку? Мамо, ти що таке кажеш?
– Ну, а навіщо він тобі? У тебе он донечка красуня є, рідненька, а він чужий… Навіщо ярмо на себе вішати, тягар? Як ти двох дітей без чоловіка потягнеш? Хіба що через будинок , можна залишити хлопчика.
Він перший спадкоємець, напевно, а ще ти та його батьки. Я мало що розумію в цьому, треба буде проконсультуватися у нотаріуса.
– Нічого, не пропаду. А дім цей наш з Єгором та Машенькою. Далі житимемо.
– Ех, дивись, не потягнеш таку ношу… З однією дитиною все простіше було б…
– Я все вирішила. Єгор – мій син тепер, і крапка. І не треба мені допомагати, мамо, йди додому, будь ласка. Я сама впораюсь.
Мама пішла. Ольга впала на ліжко і заплакала. Як жити далі? Без Колі… Діти залишилися без батька, вона без чоловіка, горе таке впало на їхню родину…
– Мамо, ти мене кинеш тепер? У дитячий будинок здаси? — раптом пролунав тихий голос Єгора.
Ольга швидко витерла сльози та встала з ліжка.
– Синку, ні, звичайно, ти що таке кажеш? Ми одна сім’я…
– Я чув, що казала твоя мати. У тебе є рідна дочка, а я чужий… Навіщо я тобі? – у Єгора на очах навернулися сльози.
– Ти моя опора тепер замість тата! Ти нам із Машенькою дуже потрібний! І Сімбе! А тато з мамою дивитимуться на нас із неба і радітимуть, говорити будуть, які ж ми молодці, дружні! Так, синку? Я хочу тебе всиновити, якщо ти не проти… Буду твоєю другою мамою.
Ігор витер рукавом кофти сльози та підійшов до Ольги.
– Мамо, я дуже цього хочу… Ви мені потрібні з Машенькою, ви моя сім’я!
Ольга міцно обійняла цього дорослого, але дуже вразливого хлопчика, доброго та розумного.
– От і славно, синку! А ось і Машенька прокинулася, купатимемо. Ти допоможеш мені? Нічого, ми впораємося з усім!
Ігор підійшов до дитячого ліжечка і почав гукати із сестрою. Він відчував відповідальність за неї, за маму. Дитинство закінчилося. Тепер він мамин помічник та захисник. І він упорається з цим, тато би пишався сином! І все в них буде добреІ
