Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Хочу поділитися з вами історією, яка сталася зі мною буквально вчора. Чи то це збіг, чи то й справді мені, як програмісту, життя постійно підкидає чужі телефони. Як мінімум раз на рік я знаходжу на вулиці втрачений телефон і повертаю його власнику. Чесно кажучи, я навіть не розумію, як можна його втратити Ось, як?! Ну менше з тим, зараз не про це. Вчора, повертаючись з магазину додому, виявив ще одне безгосподарне майно — телефон Самсунг. В голові промайнула перша думка: «Хех, знову?».

Хочу поділитися з вами історією, яка сталася зі мною буквально вчора. Чи то це збіг, чи то й справді мені, як програмісту, життя постійно підкидає чужі телефони. Як мінімум раз на рік я знаходжу на вулиці втрачений телефон і повертаю його власнику. Чесно кажучи, я навіть не розумію, як можна його втратити Ось, як?! Ну менше з тим, зараз не про це. Вчора, повертаючись з магазину додому, виявив ще одне безгосподарне майно — телефон Самсунг. В голові промайнула перша думка: «Хех, знову?».

Viktor
31 Грудня, 202531 Грудня, 2025 Коментарі Вимкнено до Хочу поділитися з вами історією, яка сталася зі мною буквально вчора. Чи то це збіг, чи то й справді мені, як програмісту, життя постійно підкидає чужі телефони. Як мінімум раз на рік я знаходжу на вулиці втрачений телефон і повертаю його власнику. Чесно кажучи, я навіть не розумію, як можна його втратити Ось, як?! Ну менше з тим, зараз не про це. Вчора, повертаючись з магазину додому, виявив ще одне безгосподарне майно — телефон Самсунг. В голові промайнула перша думка: «Хех, знову?».

Хочу поділитися з вами історією, яка сталася зі мною буквально вчора. Чи то це збіг, чи то й справді мені, як програмісту, життя постійно підкидає чужі телефони. Як мінімум раз на рік я знаходжу на вулиці втрачений телефон і повертаю його власнику. Чесно кажучи, я навіть не розумію, як можна його втратити Ось, як?! Ну менше з тим, зараз не про це. Вчора, повертаючись з магазину додому, виявив ще одне безгосподарне майно — телефон Самсунг. В голові промайнула перша думка: «Хех, знову?».

Так як зараз майже у всіх людей стоїть блокування паролем або відбитком пальця, доводиться забирати телефон додому і чекати, поки хто-небудь на нього подзвонить, а потім вже домовлятися про зустріч. Але у цього, на подив, нічого такого не було. Не довго думаючи, я протер екран і розблокував його. Ніяких пропущених дзвінків не було, а значить власник ще не дізнався про зникнення. Я почав гортати контакти і думав, кому б подзвонити — зазвичай шукаю «дружина», «син», «мама, тато». Але жодного з перерахованих не було. Чесне слово, я сам здивувався. Довелося лізти у Ватсап і читати повідомлення. Відкрив перше ж і побачив листування з дівчиною. Цитувати не хочу, тому що там були одні образи. Один мат-перемат на адресу дівчини.

Я просто був у шоці: не розумію, як так можна з людьми спілкуватися, як тварина просто! Завжди не любив таких людей — і в школі, і в універі … Ну, поверну я йому тепер телефон, а в підсумку, я впевнений, що він мені навіть «дякую» не скаже. Не люблю я таких людей. Подумав, а може його доля як раз покарала таким способом? Ну, тоді не буду їй заважати. З цими думками, залишив телефон на сусідній лавці і пішов. Як на мене, то найголовніше в цьому житті — бути людиною. А це «істота» — не людина, а просто його подобу. Будьте добрими і людяними, і тоді інші до вас будуть ставитися точно так же.

Навігація записів

Рівно тридцять років тому я знайомила чоловіка з батьками. Представила Володю батькам у ролі нареченого. Хоч вони прийняли його привітно, але після вечері батько мені сказав: -Кать, Не виходь за нього. Ти розумна, освічена дівчина, а він звичайний хлопець із села. Про що ти говоритимеш з ним? Між вами завжди буде прірва під назвою «інтелект». Я тоді заперечила. Думала, що батько не має рації, бо освіту завжди можна здобути. Після весілля я вмовила Володю вступити до технікуму на заочне відділення.
Клава ще раз подивилась на колишнього. І тут двері відчинилися. Визирнув стурбований Володимир Всеволодович зі словами: – Клавочко! Допомога потрібна? Ви, чоловіче, з якого питання? – А ви взагалі хто?

Related Articles

Золотий ланцюжок, який свекруха з театральним пафосом одягла мені на шию перед сотнею гостей, виявився зовсім не подарунком.

Viktor
26 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Золотий ланцюжок, який свекруха з театральним пафосом одягла мені на шию перед сотнею гостей, виявився зовсім не подарунком.

– А чи не тому, що знала, що я сьогодні на роботу йду? Більше я про неї чути не хочу. І говорити про це не бажаю. А ти міг би дати цукор і знову зачинити двері. Не обов’язково на каву зазивати. Чи нудно тобі зі мною?

Viktor
26 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А чи не тому, що знала, що я сьогодні на роботу йду? Більше я про неї чути не хочу. І говорити про це не бажаю. А ти міг би дати цукор і знову зачинити двері. Не обов’язково на каву зазивати. Чи нудно тобі зі мною?

«Ти з’їла 4 шматки хліба, я — 3». Чоловік (52 роки) дістав калькулятор у ресторані й почав ділити рахунок по стравах

Viktor
26 Березня, 202626 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до «Ти з’їла 4 шматки хліба, я — 3». Чоловік (52 роки) дістав калькулятор у ресторані й почав ділити рахунок по стравах

Цікаве за сьогодні

  • Золотий ланцюжок, який свекруха з театральним пафосом одягла мені на шию перед сотнею гостей, виявився зовсім не подарунком.
  • – А чи не тому, що знала, що я сьогодні на роботу йду? Більше я про неї чути не хочу. І говорити про це не бажаю. А ти міг би дати цукор і знову зачинити двері. Не обов’язково на каву зазивати. Чи нудно тобі зі мною?
  • «Ти з’їла 4 шматки хліба, я — 3». Чоловік (52 роки) дістав калькулятор у ресторані й почав ділити рахунок по стравах
  • — Облінилася ти вкрай, Дашо! Мати в гості їде, а ти палець об палець не вдарила, щоб їй догодити. Вона в мене тепер веган, забула? Викидай своє м’ясо, зливай сметану — коровам боляче, а мені соромно за таку дружину!
  • Покликала кавалера на вечерю..– М-м-м, пахне, «Як у їдальні»…Я урочисто поставила паруючу, духмяну тарілку борщу, поруч кошик із часниковими пампушками й піала з густою сметаною. зам.верши, чекаю отого чоловічого: «Ого, Олено, це божественно!».. І тут нарешті прорік мій принц фразу після якої.. я кліпнула, намагаючись переварити цей «розкішний» комплімент.
  • Мар’яно, я знаю, що ти вдома! — гупав у двері колишній чоловік. — Відчиняй, не змушуй мене кричати на весь під’їзд! — голос Андрія був хрипким, але в ньому відчувалася та сама самовпевнена солодкість, яка колись її зачарувала, а тепер викликала лише нудоту. Вона повільно повернула ключ, але залишила двері на міцному сталевому ланцюжку. — Чого тобі треба, Андрію? — її голос звучав холодно, як бруківка на Центральній площі в січні. — Оце так прийом. Навіть не впустиш законного чоловіка води напитися? Я з миром прийшов, Мар’яно. Повернувся в рідні Чернівці, хочу все виправити, з чистого аркуша почати. Через щілину вона побачила, як сильно він здав. Колись стильний та доглянутий, тепер він нагадував людину, яка звикла спати в залах очікування. Пом’ята шкіряна куртка, брудні кросівки, втомлені очі. Але той самий хитрий вогник маніпулятора нікуди не зник. — Ти мені ніхто. Ми офіційно розлучені вже три роки. Суд розірвав наш шлюб заочно, оскільки ти не давав знати про себе. Іди геть, я тебе не кликала
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes