На заробітки я поїхала ще тоді, коли ніхто цього не робив. Добиралась нелегально, було мені дуже страшно. Та робила це заради дітей. Чоловік пиячив, на жодній роботі не затримувався. Тож я відвезла 10-річного сина та 13-річну доньку до своєї сестри і відтоді висилала їй на них гроші.

За понад 20 років на заробітках я зробила капітальний ремонт в будинку і купила квартиру. Планувала, що донька згодом зі мною житиме. А синові квартира дістанеться. Та записала все на себе. Хоча гроші дітям завжди висилала. Розуміла, що без підтримки не впораються.

За ці роки діти повиростали. Донька вже свою сім’ю створила і жила в моєму перебудованому будинку. А син багато працював, а одружуватись не поспішав. Парубкував у своїй квартирі.

І ось шість років тому я повернулась, вже вік не той, почала хворіти. Та й вже не витримувала, дуже додому хотіла. Спочатку з дітьми дуже добре ладнала, та поступово це змінилося. Я не могла знайти спільну мову з зятем. Він звик бути господарем в моїй хаті, а це все ж було не так. Я намагалась пояснити, що варто дослухатися до моєї думки, та все марно. А син за пів року і дзвонити перестав, його навіть не цікавило, як я.

Я не раз чула історії наших українок, котрі розповідали, що дітям від них лише гроші й треба. Забирають все, а тоді нещасних в будинки для літніх доживати відправляють. Тому я все й написала на себе, і багато євро їм не давала. Та побачивши, як вони до мене ставляться, я вирішила підстрахуватися.

Якось я наготувала всілякої смакоти, покликала сина, і доньку з зятем за стіл запросила.

 – Якщо ви хочете колись отримати мою нерухомість доведеться виконувати певні правила. Ось я розписала ваші обов’язки. Якщо буду задоволена їх виконанням – напишу заповіт на вас, все по чесному, та лиш мене щось не влаштує – зміню його.

 – Та що ти з нами наче з чужими? Хіба так можна?

 – Я не хочу доживати віку самотня й нікому не потрібна, хоча всі ці роки жила заради вас.

Вони взяли ознайомитись мої папери. Там нічого дивного не було. Просто син мав дзвонити щодня і раз на тиждень приїжджати, коли щось прошу – відгукуватись. Донька мусила допомагати мені в побуті, а зять – виконувати мої прохання. Кажу зремонтувати паркан – то треба це зробити найближчим часом! Ось це чоловікові доньки й не сподобалось.

 – Ми що тут в рабстві, не треба мені такої хати й дарма!

 – Ну, тоді будуй свою!

Мої умови страшенно образили молодь. Та ніхто нікуди не пішов. Поступово, хоча й без бажання вони почали мені допомагати. Звісно, мені неприємно, що все це не від щирого серця, але що я мала робити, скажіть?