Моя сестра Оля змалку була безтолковою. Навчатися не хотіла, батьків не слухала. В 17 років завагітніла і поспіхом зі своїм Миколою побралась. І вже у 23 роки зосталась сама з двома дітьми. 

Я значно старша за неї, намагалась її повчати. Та дарма. Тоді якраз мама хворіти почала, я її доглядала, та через роботу нічого не встигала. От сестрі й запропонувала.

 – Переїжджай до неньки, будеш мати житло і її доглядатимеш.

 – Ти що, в мене двійко дітей, я не можу ще хвору дивитись.

Вона й далі жила на орендованій квартирі. Колишній виплачував аліменти, та цього ні на що не вистачало. Згодом мами не стало і тоді сестра почала мене просити:

 – Я поживу трохи в маминій хаті.

 – З якої радості? Ти ж не хотіла.

 – Ну, тоді ситуація інша була. А зараз мені зовсім важко.

Я пустила її, адже сама їхала до Італії на заробітки. Мій син школу закінчував, я хотіла йому на освіту заробити. Повернулась я через 5 років, і побачила, що сестра ще дужче бідує. Тоді їй і запропонувала.

 – Їдь на моє місце до Італії. В мене сеньйора добра, платить гарно. Працюватимеш не більше, ніж дома.

Вона погодилась і вирушила. Та пробула там всього два роки й повернулась. Увесь час лише скаржилась, як їй важко було. Та грошей все ж заробила трохи. І ось після повернення вона заявила:

 – Я хочу хату мамину продати та квартиру купити.

 – Ну, будинок нам обидвом належить. А я зараз не хочу нерухомість продавати. Якщо й продамо, то гроші порівну поділимо.

 – Як це порівну? Я ж тут живу! Це мій будинок!

– Який твій? Я тебе пустила сюди, бо пожаліла. Ти ж маму відмовилась доглядати!

 – І що? Я ж така сама її донька, як ти!

Чути це було неприємно. Але найгірше сталося потім, сестра вирішила зі мною судитися. Тепер я можу втратити сестру і мамин будинок. Й дедалі частіше думаю, чи воно того варте?

IrynaS