Відразу попереджу, що моє ставлення до брата і його дружини завжди було теплим. Але цього разу наш візит до мами, яка живе у селі під Львовом, перетворився на справжню драму.

Заздалегідь ми з чоловіком довго готувалися до поїздки. Цього року другий Святвечір святкували з ними. Купили подарунки для племінників, різдвяні смаколики та кілька делікатесів, щоб зробити мамі приємне.

Моя мама – неймовірна господиня, її будинок завжди сяє чистотою. Та цього разу мене чекало щось зовсім інше…

Щойно увійшовши до хати, я відчула неприємний запах, який пробивався з коридору. У вітальні висіло павутиння на люстрі, килим був вицвів і забруднений, а вікна взагалі виглядали так, ніби їх уже рік не мили – вони були вкриті слідами пташиного посліду. Ще й такий запах застояної сечі, одразу противно ставало, що аж у туалет хотіла вийти. 

У кухні зустріла Марину. Вона в спортивних штанях і старій футболці ледве встигала контролювати трьох своїх дітей і собачку, яка без упину бігала між кімнатами. Невеличкий кокер-спанієль, якого брат із Мариною завели кілька місяців тому, вже встиг перетворити оселю на справжній сарай. Тоді я і здогадалася, звідки той запах сечі.

Таке було враження, що от Марині та Олегові комфортно жити у безладі. Мама зробила добре діло, пустила їх після весілля до хати. Але брат обіцяв назбирати грошей та купити квартиру в місті. Однак, вже 6 рік Олег “збирає” кошти. 

Ще й собака. Живуть у хаті, могли тому псові зробити будку. Але Марина вперлася, сказала, що тварина має жити вдома! 

За вечерею я не витримала і вирішила поговорити з нею.

– Ну, Марино, скажи чесно, тобі подобається жити в такому безладі?

Вона подивилася на мене з подивом.

– А що не так? Ми ж нікого особливого не чекали, це ж тільки родина, – відповіла, ніби їй було все одно.

– Річ не в гостях. Просто уявляю, як мама почувається,коли їй доводиться наводити лад після ваших дітей і собаки!

– А ти думаєш, що я погана господиня?

– Так, думаю, що погана! – не стрималась. – Бо в хаті брудно, а мама, замість того щоб відпочивати, змушена за вами прибирати!

Марина спалахнула:

– Ти не маєш права мене судити! У тебе що, троє маленьких дітей? Чи, може, розумієш, як це – жити і не мати часу навіть на себе?

– У мене двоє дітей, але це не причина, щоб жити в такому хаосі! Ти молодша за мене, але виглядаєш, як бабуся! Ти коли востаннє була в перукарні чи виходила кудись із дому, крім магазину?

Мама, яка намагалася нас зупинити, лише зітхала.

– Дівчата, припиніть! Це Різдво, ми мали б радіти, а не сваритися!

– Радіти? – вигукнула Марина. – Як можу радіти, коли кожен візит закінчується тим, що мене принижують?!

– Якби ти бодай раз прибрала нормально, то я б нічого не казала поганого! 

Після цієї сварки довго не могла заспокоїтися. Уночі, лежачи в ліжку, я лише думала: “Як так сталося, що Марина, яка колись була веселою і життєрадісною дівчиною, тепер виглядає так, ніби втратила все? І чи зможу якось допомогти їй,не переходячи межі?”

Мама пізніше зізналася, що теж не знає, як бути. Вона хоче, щоб у домі було затишно, але вже не має сил усе виправляти сама.

Можливо, Марині потрібно трохи підтримки, а не лише критики. А може, це вже справа самого брата – підтримати дружину і допомогти їй знову відчути смак до життя.

Я повернулася додому із важким серцем, але тепер точно знаю, що наступного разу обов’язково спробую поговорити з братом, бо лише разом можна знайти рішення.

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!