Мені вже за 60, та я уже 10 років я працюю в Італії. Приїхала сюди ще тоді, коли мій син тільки одружився. Сказати, що було важко – то нічого не сказати, але я не нарікаю, бо знаю, для чого я тут.
Мій син Тарас і невістка Оксанка будують дім. Молоді. Хочуть мати своє гніздечко, а не тулитися в моїй старій хаті. Я це розумію, тому і гарую тут, як віл, і кожен євро складаю, щоб їм допомогти. Я віддаю все – гроші, посилки, речі, а собі – залишаю тільки на найнеобхідніше.
Ось на цих вихідних збиралися мої подруги – Марія, Ганна і Рая – на море поїхати. Кажуть:
– Галю, поїхали з нами. Відпочинеш трохи. Скільки ж можна тільки робота-дім-робота.
Я усміхнулась, а в середині аж защеміло. Бо так, хочеться, але не можу.
– Дівчата, без мене. Я посилку маю відправити. Пакет крупи, олію, трохи одежі. Хай дітям буде. Оксанка казала, що фарбу купили, будуть кімнати малювати.
Марія лише ухмильнулась:
– Та вони, може, й краще живуть за тебе. А ти себе у всьому обмежуєш. Подумай трохи й про себе.
– Я думаю, але, коли я бачу, як син руки в цементі, а невістка з мокрою головою бігає між дітьми і фарбою – то як я можу в Італії на пляжі лежати?
Подруги поїхали без мене. Відправили фото – море, сонце, коктейлі. Я ж пішла на пошту відправляти посилку аж на 26 кілограмів. Вже й поштарка мене знає. Усміхається:
– Сеньйора Галіна, знову Україна?
– Так. Як завжди, – відповідаю.
І серце тисне, бо скучила. Бо онука ще не бачила наживо. Все на відео. Бо як приїжджаю — то на місяць, і то швидко пролітає.
Якось у неділю дзвоню додому:
– Тарасе, як ви?
– Мамо, робимо фасад, але вже на фініші. Твоя допомога – то спасіння. Без тебе б ми ще 3 роки будували.
Тоді Оксанка взяла слухавку:
– Мамо, дякуємо вам. Ми знаємо, що ви для нас своє життя ставите на паузу. Ми вам колись ще море покажемо, але разом.
Я мовчала, а сльози котились. Бо знаєте – не шкода. Як діти твої – добрі, вдячні, працюють, шанують тебе – то не шкода нічого.
Я – свекруха, але теж – мама. І я просто хочу, щоб мої діти мали те, чого я не мала. Бо хата – то не просто стіни. То місце, де буде тепло. І де завжди чекатимуть мене, коли я повернуся.
Які стосунки у вас з дітьми? Допомагаєте їм?
