– Ти сьогодні знову будеш пізно? — Таня налила чоловікові ароматну каву, поставила чашку на стіл і звично провела рукою по його кучерявому волоссі.

– Так, кохана. Роботи багато, ти ж знаєш… — Ілля поцілував руку дружини і знову взявся за сніданок.

– Шкода. Останнім часом ми навіть вихідні з тобою проводимо не разом, а я так сумую… — знову сказала дівчина.

– Таню, ну що робити… така робота, та й час зараз не найкращий для відпочинку. Але колись точно виберу час і з’їздимо з тобою відпочити. — обнадійливо відповів Ілля.

Тетяна сумно усміхнулася, але нічого не відповіла чоловікові. Вона вкотре подумала про те, що якби в них вже була дитина, то все було б інакше. Чоловік забезпечував Таню, наполіг на тому, щоб вона не працювала, хоча мала освіту і всі шанси побудувати непогану кар’єру.

Ілля поцілував дружину в щічку, попрощався і поспішив піти. А Тетяна взялася за свої звичні справи. Останні кілька років її життя стало настільки одноманітним і нудним, що всі свої справи та обов’язки вона довела до автоматизму.

Після того, як чоловік поїхав на роботу, необхідно було помити посуд після сніданку, запустити прання, прибрати будинок. Потім Таня зазвичай йшла до магазину за продуктами. Ілля обідав на роботі, тож дівчині достатньо було приготувати вечерю. Вона завжди намагалася здивувати коханого новими стравами, готувала з душею і вечорами чекала на Іллю, щоб смачно нагодувати, обговорити якісь новини, подивитися серіал, затишно влаштувавшись на дивані.

Загалом усе Таню влаштовувало. Вона любила чоловіка дуже сильно, дорожила їх сімейним життям, вибудовувала поважні стосунки зі свекрухою. Одним словом, робила все можливе, щоб чоловікові було добре.

Іноді на Таню накочував смуток. А все тому, що вона не могла народити дитину. Спочатку думали, що все гаразд, а після детального обстеження стало зрозумілим — Таня не зможе завагітніти. Ніколи.

Цей висновок для молодої заміжньої жінки пролунав як вирок. Вона довго плакала, навіть записувалася на прийом до спеціаліста, бо самій було дуже складно подолати негативні емоції. Тоді Таня вперше у житті засумнівалася у міцності їхнього шлюбу. Їй чомусь здалося, що чоловік розлучиться з нею, навіть вважала себе неповноцінною.

Але потім усе якось устаканилося. Чоловік запевняв Тетяну, що діти — далеко не найголовніше в житті, що багато пар живуть без дітей і нічого. Тетяна й сама згодом заспокоїлася. Подружжя вирішило, що, як тільки вони будуть готові, зможуть взяти дитину з дитячого будинку. Проте більше розмови про усиновлення ніколи не піднімалося.

Тетяна постаралася відволікти себе від сумних думок. Доробила прибирання, попила ароматний малиновий чай із улюбленим печивом та почала збиратися до магазину. Сьогодні на вечір дбайлива дружина вирішила приготувати рибні стейки, а на гарнір рис. Все як любить Ілля.

Дівчина зібралася, вийшла з під’їзду, тільки хотіла включити музику в навушниках, як почула, що її гукнув незнайомий жіночий голос:

– Тетяно, Тетяно, зачекайте! Зачекайте…

Таня обернулася і побачила, що її наздоганяє незнайома жінка. На вигляд трохи старша за неї, але доглянута і досить приємна.

– Здрастуйте! Ми з вами знайомі? – поцікавилася Тетяна.

– Так, тобто ні… – зам’ялася жінка, а Таня раптом зрозуміла, що незнайомка сильно хвилює.

– Мене звуть Валентина. Ми з вами не знайомі, але дуже хочу поговорити з вами. – сказала незнайомка.

– Про що? — здивовано поцікавилась Тетяна.

– Не про що, а про кого… Я хочу поговорити про Іллю. – поправила її Валя.

Тетяна запросила жінку до квартири. Тепер вона вже й сама добряче хвилювалася.

Вони пройшли на кухню, Тетяна дбайливо розлила чай по чашках. Дівчина намагалася себе заспокоїти, але руки тремтіли від хвилювання.

– Я вас уважно слухаю. — Таня сіла за стіл і першою перервала мовчанку.

Дівчина машинально приклала руки до чашки гарячого чаю. Тепло поступово розтікалося тілом, і від цього ставало набагато спокійніше. Тетяна почала вивчати жінку, що сиділа навпроти. Вона точно була років на п’ять за неї старша, приблизно ровесниця Іллі. Валентина була одягнена зі смаком, трималася впевнено, але при цьому теж помітно нервувала.

– Тетяно, я хочу, щоб ви мене зараз вислухали спокійно та не зупиняли. Справа в тому, що ми з вашим чоловіком давно разом і любимо одне одного.

— Що?! — вирвалось у Тані.

– Так. Дуже дивно, що ви не помічаєте цього, адже вечорами та навіть у вихідні Ілля проводить час зі мною. Розумієте, ми дуже любимо одне одного.

– Правда? І що ж Ілля тримає вас на лаві запасних? Чому ви перебуваєте у статусі коханки? Адже він може розлучитися зі мною …

– Може. Звісно, ​​він може. Але, розумієте, він вас шкодує. Адже ви не можете мати дітей. Колись Ілля дав вам слово, що ніколи не залишить. Але це було сказано лише на емоціях. Розумієте? Він вас давно не любить, а любить він мене!

Тетяна відчувала, як її щоки червоніють. Зараз дівчина вже не хотіла зігрітися. Навпаки, у неї виникло бажання кудись втекти з квартири або хоча б відчинити вікно.

– Тетяно, я як жінка, вас дуже розумію і навіть співчуваю. Але щиро вас прошу – відпустіть його та не тримайте. Він вас не любить. Він дуже хоче сина, а я зможу йому народити дитину.

Тетяна трохи помовчала, а потім промовила.

– Я вас почула, мені треба поговорити з чоловіком і все обміркувати.

– Ну, звичайно. Я тоді піду.

Тетяна встала з-за столу і попрямувала в коридор проводжати несподівану гостю.

– А у вас гарна квартира. Простора і так затишно. Три кімнати, так? — незрозуміло до чого сказала Валентина, одягаючи чоботи.

– До побачення. — сухо промовила Тетяна і відчинила двері.

Після того, як жінка пішла, Тетяна дала волю емоціям. Вона розплакалася в голос і навіщось пішла в душ. Стоячи під струменем гарячої води, Тетяна плакала. Вона все старанніше терла руки губкою. Їй здавалося, що вона змиває з себе щось погане. Вечерю вона так і не приготувала. Сиділа до вечора, загорнувшись у теплий плед, переглядала весільні фотографії.

– Таню, а ти чого тут у темряві сидиш? Будемо вечеряти? — спитав Ілля, який повернувся з роботи.

– А я подумала, що тебе вечерею нагодувала Валентина. Навіщо ж двічі вечеряти.

На подив Тетяни, Ілля навіть не намагався виправдовуватися. Він просто сказав, що Валентина справді його кохана жінка, і разом вони вже три роки.

Потім Тетяна зібрала чоловікові валізу. Також акуратно та дбайливо, як завжди, склала речі. Вранці Ілля поклав ключі на тумбочку у коридорі, взяв чемодан і попрямував у бік коридору.

– Ти на розлучення сама подаси чи мені?! — спитав він, не дивлячись у вічі.

– Як завгодно… – сухо сказала Тетяна.

За кілька днів Тетяну знову біля під’їзду гукнув той самий жіночий голос.

– Тетяно, привіт! Ви правильно вчинили, що одразу відпустили Іллю. Дуже вірно!

– Я вашого схвалення не потребую, і припиніть, будь ласка, мене підстерігати на кожному кроці.

– Тетяно, я вважаю, що ви з Іллею повинні поділити квартиру навпіл. Все чесно.

– Чесно? Ви мені говоритимете про чесність?

– Тетяно, не треба нервувати. Просто ви теж повинні нас зрозуміти – у мене орендована квартира, а ви одна в трикімнатній.

– Знаєте що, Валентино, цю квартиру купили мої батьки і офіційно вона зареєстрована на мого батька. Ви ж просили Іллю. Ось і насолоджуйтесь своїм щастям!

– Як на вашого батька? Але Ілля мені казав, що…

– А мене мало цікавить, що вам там і хто говорив. Вибачте, я спізнюся. Розмовляти далі далі немає ні сил, ні бажання! І ще — Ілля має кредит, а машину, на якій він їздить, взято в оренду. Отже, якщо інтерес був меркантильний, ви дуже прорахувалися. Усього доброго!

Тетяна йшла тротуаром і була щиро задоволена собою. Вона не сварилася, розмовляла рівно і спокійно. А Валентина і справді не очікувала такого повороту подій.

Жінка пройшлася магазинами. Вперше в житті вона бігала не з продуктовим візком, а купила для себе одяг, аксесуари та ще якісь приємні дрібниці. Повечеряти теж вирішила у кафе. Просто набридло по пів дня стояти біля плити. Тим більше, що це виявилося нікому не потрібне.

По дорозі назад Тетяна вирішила пройтися пішки. Дорогою набрала номер подруги.

– Катю, привіт! Пам’ятаєш, ти говорила у вас місце в офісі звільнилося? Пропозиція ще в силі? Я передумала і хочу влаштуватися на роботу.

– Привіт! Так, ще вільно. Приходь хоч завтра. А твій чоловік не буде проти?

– Не буде. Його й більше в моєму житті ніколи не буде!

Таня ще трохи побалакала з подругою по телефону, а потім попрямувала додому.

А наступного понеділка вона вже йшла на свій перший робочий день. Надворі світило сонце і дихало якось особливо легко. Тетяна раптом подумала про те, що вона йде в нове життя, де немає місця обману, зради, хибним надіям, порожнім обіцянкам та іншим речам. Нарешті вона набула довгоочікуваної свободи!