– Завтра підемо до мене додому, – сказав Стас, цілуючи Юлю в щічку.

– Класно! А батьки твої кудись їдуть? – Зраділа дівчина.

– А то вже набридло по кіношках, та кафешкам ходити. І в гуртожитку не посидиш, вічно хтось підглядає, підслуховує.

Стас обійняв її міцніше і посміхнувся:

– Замерзла? Давай зігрію. Ти мене не так зрозуміла. Ми завтра йдемо до моїх батьків, щоб я тебе з ними познайомив.

Юля відскочила від нього:

– Ти що? З глузду з’їхав? Подивися на себе та на мене. Ти весь із себе пристойний хлопчик, а я? Та ти що, вони мене і на поріг не пустять!

Стас зареготав:

– Та ти чи злякалася? Моя безстрашна дівчинка, й боїться? І кого? Моїх батьків? І чому ти думаєш, що ми з тобою не пара?

– Я тебе люблю, ти мене, сподіваюся, також. Просто мої батьки хочуть побачити мою обраницю. Через яку я пізно приходжу додому. Ось і все!

Стас уперше побачив Юлю, коли вона сидячи на підвіконні третього поверху, мила вікно. А він ішов в гуртожиток до друга. Раптом за метр від нього пролунав гуркіт. З висоти впало відро з мильною водою.

– Ой, блін, – пролунало зверху і він підійняв голову. – Я ненароком, правда. Вас не зачепило, сподіваюсь?

Юля так звісилася з підвіконня, що Стас навіть злякався.

– Обережно, бо за відром звалитесь вниз і ви, – крикнув він.

– Не бійтеся, не впаду, – крикнула дівчина і раптом у неї з голови злетіла косинка. Стас роззявив рота. Дівчина була зовсім лисою.

– Що, злякався? Слухай, будь другом, підніми косиночку і занести в чотириста третю кімнату. Добре? – попросила вона і зникла з поля зору.

Спочатку Стаса бентежила її лиса голова, але він звик якось одразу. Адже Юлька була веселою та смішною.

Виявилося, що вона й постриглася на суперечку. І, як не дивно, їй це навіть личило. Вона виглядала незвичайно та стильно.

…Юля бігала по гуртожитку у паніці.

– Дівчата, рятуйте! Дайте пристойну сукню! У кого є перука? – Знайшлося все, тільки перука була трохи великою і все норовила з’їхати вбік. Але загалом виглядала Юля в міру скромно та пристойно.

– Батьку, мамо, познайомтеся. Це моя Юля, – представив Стас дівчину батькам.

Юля зі страхом пробелькотіла:

– Дуже приємно.

Мама Стаса запросила всіх за стіл і всі чинно розсілися. Юля з жахом оглянула стіл. Перед нею лежали прилади. Гаразд би ніж із виделкою, а то ще й щипчики якісь.

Страви теж були незнайомими. Вона вирішила, що попросить у Стаса лише салат. Його точно можна буде тільки виделкою їсти.

Почалася трапеза. Юля ганяла по тарілці листок салату, коли почула голос Ганни Романівни:

– Юлю, а що ви нічого не їсте? Вам не до вподоби? – і їдко так посміхнулася.

– Я просто не голодна. Ми з дівчатами картоплі наїлися, смаженої – випалила Юля і почервоніла.

– Ну-ну, – сказала мама Стаса і про щось заговорила напівголосно з чоловіком.

Коли тортури з вечерею закінчилися і Стас із батьком пішли за пирогом на кухню, Юля схопилася.

– Давайте, я допоможу вам зі столу прибрати, – сказала вона Ганні Романівні й не навмисне спіткнулася за край скатертини. Падаючи, вона бачила округлі очі мами Стаса.

Коли Юля вибралася з уламків, то виявила, що перука з’їхала набік. Ганна Романівна затулила руками обличчя і вибігла з кімнати, голосно схлипуючи.

Юля, не пам’ятаючи себе, вискочила надвір. Розстебнута курточка, перука в руці та сльози градом.

– Як оглядини пройшли? – забігали з розпитуваннями дівчата.

– Зганьбилась, – схлипувала Юля.

І всю ніч із соромом згадувала невдалий вечір. Вона навіть телефон вимкнула, боялася почути від Стаса:

– Вибач, але ти мені не підходиш. Ми розлучаємося.

Сусідки по кімнаті пішли на заняття. А Юля вся опухла від сліз, знову і знову переживала свою ганьбу. Хоч додому їдь, думала вона. Стас тепер у її бік і не гляне напевно.

У двері постукали і Юля подумала, що хтось із дівчат повернувся. Відчинила двері й здивувалася. Перед нею стояв Стас із коробкою в руках.

– Ти чого на дзвінки не відповідаєш? І чого вчора втекла? Я слідом за тобою вискочив, аж до гуртожитку біг, але ти, як на мітлі полетіла, – діловито спитав він і пройшов до кімнати.

– Ти що тут робиш? І як тебе на вахті пропустили? – Запитала Юля.

– Та я тобі кусок пирога приніс. Ти ж його вчора так і не скуштувала. Я відмовлявся, правда, але мати наполягла.

– Говорить, дівчинка за весь вечір так і не поїла. Вона й так худенька, їй більше треба їсти, – Стас незворушно розрізав пиріг.

– Ще й смієшся з мене? Який пиріг? Яка мати? Та я ж вам увесь посуд розбила! Твоя мати навіть розплакалася. Ти зі мною розлучитися прийшов? Так кажи, бувай, і йди, – у Юлі затремтіли губи.

Стас обійняв її:

– Ти що? Батькам ти сподобалася і навіть дуже! А мама не плакала, вона реготала. Коли вона вперше прийшла до майбутніх свекрів, вона їм кран на кухні виламала.

– Так завзято взялася «тарілочки сполоснути». А щодо сервізу, мама сказала, що він їй ніколи не подобався. І тепер буде привід новий купити.

– Тож, Юлю, ти запрошена на сімейний обід у суботу!

– І, до речі, ще вона додала, що без перуки тобі краще. І навіть злякала батька, що теж так хоче.

Юля з Ганною Романівною потоваришували. Разом ходять по бутіках, обіди готують. А Стас вже й каблучку купив. У Юлі незабаром день народження і на ньому він планує їй пропозицію зробити…

Ось така оказія сталася, але вона ніяк не вплинула на відносини та почуття! Тож справа не в зарозумілості невістки, а в мудрості свекрухи…

Ви зі мною згодні? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!