– Ой, яка вона у вас руда, та вся в ластовинні, ха-ха-ха! – веселився татів друг Сергій, коли побачив його трирічну доньку Олесю.

— Ну, припустимо, не руда, а русява, вся в мене, а ластовиння в маму, це так, — відповідав другу тато.

Олеся була ще маленька, але ця фраза дядька Сергія запала їй в душу. Дівчинка зрозуміла, що над нею сміються, а ластовиння це погано.

Маленька почало ховатися від гостей, а почувши слово «ластовиння», починало плакати.

Жодні вмовляння не допомагали. Навіть те, що у старших сестер теж були такі ж цяточки і в інших дітей навесні носи були в рудих цятках, дівчинка все одно дуже соромилася своєї зовнішності.

З роками перестала плакати, коли їй нагадували про ластовиння, але вважала себе дуже некрасивою.

Насправді ж вона росла дуже симпатичною дівчиною, витонченою, стрункою, з тонкими рисами обличчя.

Старші сестри одружилися. Спочатку старша сестра Дарина, а потім прийшла черга і середньої сестри Насті. Олесі на день весілля середньої сестри виповнилося всього шістнадцять років.

Весілля гуляли в бабусиному будинку, столи розставили прямо в яблуневому саду. Народу зібралося багато, всі чекали нареченого і наречену з РАГСу.

Нарешті під’їхали молоді, їх зустріли хлібом-сіллю і благословили. Олеся стояла в натовпі зустрічаючих і посипала молодих монетами, пшоном і цукерками.

Вона сміялась від душі, радіючи за улюблену сестру, і тут побачила свідка з боку нареченого.

Олеся відчула, що земля йде у неї з-під ніг, до того гарний був хлопець, як принц з казки, та ще й у модному костюмі і з краваткою.

Дівчина почервоніла і втекла за будинок. Там вона притиснулася спиною до стіни і постаралася вгамувати своє сердечко, яке билося прямо в вухах.

Трохи заспокоївшись, вона повернулася до гостей і тут же зіткнулася з нареченим і його другом, вони стояли біля ганку.

Серце знову вискочило з грудей, а тут ще друг нареченого, дивлячись на неї, вимовив:

— А це звідки така красуня? Прямо принцеса Веснянка.

— Стас, це моя нова сестричка, Олеся. Чого злякалася, сестричко, підходь з другом познайомлю.

Олеся розчервонілась, готова була провалитися крізь землю, сльози виступили на очах. Вона розвернулася і знову втекла за будинок.

Звідти вона спостерігала, як гості розсаджувалися за столами. Дівчина теж пробралася за стіл і сіла так, щоб бачити Стаса.

У голові у неї звучали слова хлопця «принцеса Веснянка», начебто образливо, а начебто ласкаво, але вони звучали в душі дівчини як музика.

Після весілля молоді з друзями поїхали в місто, де тепер мали намір жити і працювати, а Олеся залишилася з батьками.

Скоро старші сестри народили синів, а Олеся приїжджала до них у місто та няньчилася з племінниками.

Найбільше вона любила приїжджати до Насті, бо сподівалася ще хоч раз побачити Стаса. Дівчина розуміла, що вона не така вже красива і не будувала ніяких планів щодо спільного майбутнього.

Але хлопець сильно запав їй у душу, вона хотіла просто побачити його.

Настя весь час розповідала, як вони збираються з друзями на свята в їхній квартирі, іноді згадувала Стаса, тоді Олеся завмирала і вже не розуміла, про що йдеться.

Настя помітила дивну поведінку сестри і почала посміюватися над молодшою, що нарешті і вона закохалася. Олеся тільки червоніла і нічого не говорила.

Влітку у батька був ювілей, і відзначити його вирішили за традицією в бабусиному садку. Гостей зібралося дуже багато, родичі під’їжджали на машинах один за одним. Нарешті приїхала Настя з родиною.

З машини вийшла сестра з чоловіком і малюком та Стас. Олеся забула, як дихати від щастя, вона знову побачила коханого.

Стас, побачивши дівчину, посміхнувся:

— О, Веснянка, як ти подорослішала і погарнішала!

Олеся тільки посміхнулась і побігла в будинок, допомагати накривати на столи. Настя з чоловіком посміялися і пішли слідом.

Влаштували танці на вулиці. Олеся стояла, розмовляла з подругами, коли її хтось ззаду взяв за руку:

— Можна тебе запросити на танець? — запитав Стас, посміхаючись.

— Так, — промурмотіла розсіяно дівчина і пішла з ним до тих, хто танцював.

— Чого ти від мене весь час ховаєшся, красуне? — запитав Стас, притискаючи до себе дівчину.

— Я не красуня, я Олеся, а ховаюся, бо ти мені дуже сподобався, — сміливо відповіла дівчина.

— То чому ж ти губишся? За щастя треба боротися. А красивішої за тебе я нікого не бачив, Веснянко.

Танець закінчився, Стас не відпустив дівчину, але тут підбігла сусідка Зінка, відштовхнула Олесю і повела Стаса за собою танцювати.

Олеся з тугою дивилася, як пишногруда красуня притискається до “її хлопця” всім тілом, щось шепоче, торкаючись губами до його вуха.

Потім всі знову сіли за стіл, Зінка присіла поруч зі Стасом і почала йому підливати напої, поки той зовсім не захмелів.

Сусідка надумала тягнути хлопця до свого будинку, але тут підійшов чоловік Насті і відвів друга спати в прибудову.

Олеся вирішила подивитися, як там Стас, чи заснув, а може йому води принести або вкрити. Словом, вона пішла до прибудови. Тут з-за рогу вискочила Зінка:

— Олеся, ти Стаса не бачила?

— Бачила, — збрехала дівчина, — він з Танькою-медичкою на річку пішов.

— От гад, а що він мені наобіцяв. Гаразд, піду ще з кимось потанцюю, а то всіх чоловіків розберуть.

Зінка втекла, а Олеся тихенько зайшла в прибудову. На ліжку спав Стас, він був такий милий.

Дівчина підійшла ближче і доторкнулася до його руки. Хлопець прокинувся, подивився на неї розгубленими очима, схопив за руку і підібгав під себе. Олеся навіть пикнути не встигла.

На якусь мить хлопець протверезів:

— Веснянка, моя принцеса, що ж я наробив! — прохрипів хлопець і відразу ж занурився в глибокий сон.

Олеся поправила одяг, вислизнула з прибудови і побігла до своєї кімнати, вона не знала, що їй тепер робити і що буде далі.

Дівчина не виходила із кімнати, поки всі гості не роз’їхалися, мотивуючи тим, що вчора випила багато і погано себе почувала.

Потім життя пішло своєю чергою. Батьки помітили, що дочка стала дивною після ювілею. Вона більше не рвалася в гості до Насті, як раніше, а йшла вечорами до річки і дивилася, як заходить сонце.

Через деякий час Олеся відчула нездужання, зблідла, втратила апетит. Батьки злякалися, зібралися везти її до міста до лікаря.

А бабуся уважно подивилася на онуку і заявила батькам:

— Ви краще запитайте, з ким вона нагуляла? Коли тільки встигла, адже завжди на очах і така тихоня.

До лікаря все-таки довелося їхати, він і підтвердив діагноз бабусі, Олеся була при надії.

Батьки поохали і заспокоїлися, а Олеся була щаслива, у неї під серцем дитина від коханого хлопця. Все одно такий красень на ній не одружиться, так хоч дитина у неї буде від нього.

У селищі дізналися про її стан, коли вже не можна було приховати. Попліткували та заспокоїлися.

Приїхали сестри, намагалися дізнатися, від кого дитина, але Олеся і їм не сказала. Дізналася тільки від Насті, що Стас закордон поїхав на два роки, грошей заробити.

У призначений термін Олеся народила дівчинку, здорову, красиву, назвала Катею, на честь бабусі, а по батькові написала по своєму батькові, Олександрівна.

Дівчинка росла життєрадісною, міцною, радувала своїми посмішками дідуся, бабусю і прабабусю.

Олеся розквітла після пологів. Вона не могла надивитися на доньку.

Одного разу приїхала Настя і відвела Олесю подалі від рідних:

— Чому ж ти, сестричко, не сказала, що у тебе дитина від Стаса?

— А ти звідки знаєш? — почервоніла дівчина.

— Чоловік вчора розповів. Ти знаєш, чому Стас закордон поїхав? Від себе ховається. Перед від’їздом він заходив до нас і розповів моєму чоловікові про подію на ювілеї батька.

Він сказав, що майже нічого не пам’ятає, тільки, як Зінка його в ліжко кликала. А потім пам’ятає, що ніби він у ліжку, прийшла Зінка, він її зі злості і затягнув.

Тільки вранці він зрозумів, що це була не Зінка, а ти, він тільки твої очі бачив. Як все це з’ясувати, він не знав, бачте, йому було незручно приїхати і чесно запитати.

Тому він на заробітки поїхав, думав, що за два роки все забудеться.

— Ну і добре, Настя. Ти йому нічого не кажи, нам з Катюшкою і вдвох добре.

Сестра поїхала, життя тривало. Через пів року Олеся гойдала доньку на гойдалці у дворі і раптом помітила бруд на носі у Каті, і почала їх струшувати:

— Катюшко, ха-ха-ха, у тебе перші ластовинки, донечко моя люба, — зраділа Олеся, — тепер будеш зовсім на мене схожа.

— Схожа вона на мене, — пролунав знайомий голос за спиною, — твоє тільки ластовиння.

Олеся обернулася, біля хвіртки стояв Стас зі сльозами на очах. Вона взяла доньку на руки і підійшла до хлопця.

Він обійняв їх і притиснув до себе:

— Веснянки мої, принцеси, як же я вас люблю