Ганно, — тихо сказала Людмила, нахиляючись до сусідки майже до самого вуха, — глянь на мене… Може, в мене щось не так? Може, волосся розтріпалося, чи я десь у бруді замастилася, поки за автобусом бігла? Ганна скоса глянула на подругу, трохи примружила очі, в яких танцювали веселі іскорки, і хитро всміхнулася: — Ой, Людо, тільки не прикидайся. Думаєш, я одна така дурна і нічого не знаю? Все село вже на вухах стоїть! — Та що ви всі знаєте? — зовсім розгубилася Людмила, поправляючи стару хустку, яка постійно сповзала на лоб. — Я зранку в місті була, по господарству крутилася, потім на базар… Що могло статися за пів дня? — Та про того пана під твоєю брамою! — Ганна аж підскочила на місці від задоволення, що саме вона розповідає цю новину. — У селі тільки про це й говорять! Баби біля колодязя ледь відрами не побилися, гадаючи, звідки він взявся! — Якого ще пана?.. — голос Людмили став зовсім тихим, а в грудях з’явилося дивне передчуття
Людмила забігла в автобус, на який ледь встигла. Дихання перехоплювало, щоки горіли, в руках — важкі сумки, що відтягували плечі до самої землі. Вона швидко подала водієві гроші, намагаючись не впустити дріб’язок, і озирнулася в пошуках вільного місця. Автобус був забитий вщерть: селяни поверталися з районного центру, везучи продукти, новини та втому. — Людо! Сюди … Read more
