Більше двадцяти літ Тетяна зціпивши зуби терпіла, що чоловік її, мов прив’язаний, бігав до матері по кожному дзвінку, а потім просто взяла й поїхала. Тільки-но він за поріг — вона за сумку й до дверей, і навіть діти не змогли її зупинити.
Таня з гуркотом кинула тарілку в раковину. Посудина витримала, не розбилася. Стомлено спершись на мийку, вона закрила кран.
Чоловік, наче нічого й не сталося, спокійнісінько їв далі. Він щойно повернувся з роботи й ні про що, крім смачної вечері, думати не міг.
Суп-харчо був такий апетитний, наваристий, від нього віяло не просто чудовим запахом, а справжнім домашнім затишком. Володя обожнював смакувати домашню їжу. Його чекають, для нього готують — хіба це не щастя?
— Мамо, завтра в школі сказали принести сто п’ятдесят гривень на виставу, — зазирнув на кухню молодший син Андрій.
— Ти б ще завтра вранці, коли я вже зібралася виходити, сказав би! Немає в мене дрібних грошей. Вово, у тебе є?
— Що? — чоловік відірвався від тарілки, почувши своє ім’я.
— Сто п’ятдесят гривень синові дай у школу, кажу.
— Навіщо так багато?
— Це ще мало, минулого тижня фотографувалися, мама п’ятсот давала, — втрутився син, додаючи собі перевагу.
Володимир неохоче відірвався від їжі, підвівся, пройшов до коридору і почав нишпорити в кишенях.
— На, тримай, більше грошей немає, так і передай своїй вчительці.
— А їй що? Не вона ж у виставі грає!
— Андрійку, більше ніяких шкільних заходів цього місяця не планується, я сподіваюся?
— Не знаю, мамо, нам же заздалегідь не кажуть.
— Зрозуміло, що не кажуть, — міркувала вже сама з собою мати, а син тим часом утік до себе.
— Тут таке… У п’ятницю доведеться попрацювати…, — Володя простягнув дружині порожню тарілку.
— Друге будеш?
— Буду. Тут це, — намагаючись зробити серйозне обличчя, говорив чоловік, але макарони з м’ясом та підливою не давали зосередитися, очі блищали, хотілося радіти.
— Тебе підвищили? Ну нарешті, Вовка! Як же я чекала цього дня! Хоч трохи видихну, бо вже не встигаю позичати й віддавати гроші. Треба, то йди.
— Ні. Таню, я не про роботу. Мама просила допомогти пересунути диван, — поспішно випалив чоловік, схопивши тарілку.
— Знову? — дружина навіть не здивувалася.
— Чому знову? Диван важкий, ще й старий, між іншим, а в мами за спинку окуляри впали. Як вона без них кудись піде?
— Ага, ясно, — Таня намагалася виглядати співчутливою. — Добре хоч цього разу не помирає. Молодець, добре придумала.
— Чому придумала, Таню? — чоловік намагався встигнути доїсти друге, перш ніж почнеться скандал. А він уже назрівав.
— А тому, що в нас уже й третій син виріс, а мати твоя все Богу душу віддає! То в неї тиск, терміново приїжджайте, а з’ясовується, що це тиск 140/90, і терапевт виписав ліки, а вона їх пити не хоче!
То вона на балконі з телефоном зачинилася, і її потрібно рятувати, а як приїжджаєш, вона сама двері відкриває, бо не думала про службу порятунку, яку викличу я! То в неї одне, то інше! І все терміново! Швидше кидайте все і приїжджайте! Нудно їй, просто, Вовчику, ось і все!
— Таню, — чоловік навіть підвівся зі стільця, щоправда, вже доївши друге, — вона моя мати, я не можу не реагувати!
— Знаю, звісно-звісно. Ось що, Вовчику. Я вирішила, що кожного разу, коли ти будеш відвідувати свою маму, я буду відвідувати своїх батьків. Працювати я можу і в транспорті, і в них удома, тож… Ти завтра до своєї матері, я до своїх.
Таня зняла фартух і кинула на кухонний стіл. Володимир тільки знизав плечима. «І нехай їде», – наївно вважав він.
Мати Володимира, дійсно, маніпулювала сином, посилаючись на слабке здоров’я, користувалася будь-яким моментом, щоб викликати його до себе.
Завжди з надривом, якнайшвидше. Володя часто ставив надумані прохання матері вище за прохання дружини, допомоги по дому або з дітьми. Не те щоб Тетяна була проти походів чоловіка до матері, ні.
Але часом чоловік стояв перед вибором: догодити матері вкотре через дрібниці чи бути потрібним родині. І обирав матір. Тут же є дружина, вона розрулить. І Таня розрулювала.
Знаходила сусідів, готових відвезти її з дітьми в лікарню. Сама ремонтувала замок вхідних дверей, щоб не залишати двері відчиненими, поки вона збігає за сином у дитячий садок.
Сама позичала гроші в сусідів, бо матері чоловіка терміново потрібно було щось купити, та багато чого сама… Звикла вже за двадцять років.
Настала п’ятниця. Нічим не примітний ранок швидко перебрався за дванадцяту годину, змінився днем, який неспішно перейшов у вечір.
Володимир прийшов до матері, довго вовтузився з диваном, бо вона не могла точно вказати місце, де на спинці поклала свої окуляри і куди вони могли впасти.
Володимир пихтів, рухав то в один бік важкого дивана, то в інший. Пил знайшовся відразу, якісь старі газети з минулого року, а ось окуляри…
Мати зробила вигляд, що цим моментом дуже здивована, і продовжила неквапливу розмову із сином, розпитувала про роботу, про сім’ю.
А Володя все далі відсував диван, відповідав, кивав. Потім навіть підняв диван, побоюючись, що окуляри могли потрапити під дно дивана і рухатися, застрягши під ним. Але під диваном було порожньо.
Він поставив диван на місце і, піднявшись із колін, подивився на матір. Та замовкла й часто-часто заморгала.
Володя озирнувся. Футляр від окулярів лежав поруч із телевізором, накритий газетою. Син підійшов до тумби, підняв газету і, взявши в руки футляр, відкрив його. Окуляри лежали на місці.
— То що там у тебе на роботі, ти не розповів? – мати зробила вигляд, що нічого не сталося.
— Ясно. Мам, окуляри на місці, вони й не падали за диван. І ще, якщо хотіла поговорити зі мною, могла б зателефонувати.
— Ти останнім часом не відповідаєш на мої дзвінки, Володенька, та й побачити я тебе хотіла.
— Для того щоб мене побачити, помирати не обов’язково. Я можу зайти просто так.
Додому Володимир ішов абсолютно спустошений, без настрою. Біля вхідних дверей довго стояв, дзвонив, але ніхто так і не відчинив йому.
Звикнувши, що дружина часто вдома і попереджає, коли піде, нагадуючи про ключницю, Володя не пов’язав момент її від’їзду, не взяв ключі.
Старший син ще не повернувся з інституту, середній був на секції, а молодший мав займатися з репетитором англійської з сусіднього під’їзду. Довелося сидіти на сходинці, чекати.
Андрій повернувся вчасно, першим, тож надто довго сидіти в під’їзді не довелося. Кухня без Тетяни виглядала сиротливо, зовсім крихітною.
У холодильнику була якась їжа, але Володя, який звик повернутися з роботи й отримати гаряче або розігріте, відразу скис. Потім довго не міг збагнути, що ж розігріти, апетиту не було зовсім.
Незабаром повернулися додому старші сини, і стало помітно веселіше. Дружина зателефонувала зовсім пізно і радісно заявила, що в неї все добре і вона відпочиває.
Володя подивився на гору брудного посуду в раковині й важко зітхнув. Домашньої роботи дружини він не бачив. Сини зробили вигляд, що занадто зайняті домашніми завданнями, і посуд довелося мити батькові.
Уранці Володя прокинувся пізно, солодко потягнувся в ліжку. Не відразу зрозумів, що дружини все ще немає вдома, вона вставала навіть у вихідні дні дуже рано.
На кухні чулися шерехи, неголосний дзвін посуду. Володя завернув у ванну кімнату, а потім зайшов на кухню. Андрій уже мив за собою тарілку.
— Ми вже поснідали й помили за собою посуд. Ось, показав Андрій батькові на чисту тарілку і веселий втік із кухні.
Володя почухав потилицю. Готувати улюблені яйця Бенедикт йому належало самому. Як це робила дружина він, звісно, тисячу разів бачив, але… зробити щось віддалено схоже ні з якого разу не вийшло, закінчилися яйця.
Прийшла ідея просто посмажити на сковороді залишки експерименту. Рослинної олії плюхнути на пательню Володя, звісно ж, забув. Кава була дуже гіркою, пити її було огидно, але варити нову порцію вже не хотілося.
Дружина повернулася тільки в неділю. Таких жахливих вихідних у Володі давно, та що там казати, ніколи в його сімейному житті не було. Він був радий почути голос Тетяни більше за всіх. Схопив з її рук сумки, допоміг зняти пальто.
Ах, як же Володя весь вечір вихідного дня, що залишився, крутився біля дружини, як метушився і намагався догодити. Як добре і радісно йому було на душі.
Таня дивувалася, приємно дивувалася тому, що чоловік миє посуд і робить щось по дому, відправляючи її відпочивати. Вона, звісно, здогадувалася, але ніяк не могла зрозуміти, чому так швидко відбулися ці зміни.
Наступного тижня Володимиру зателефонувала мати.
Він довго цікавився, що їй насправді потрібно, а потім дав пораду щодо тиску, який підвищує, після перегляду телевізора, який раптом перестав показувати кілька важливих каналів, – не вмикати і не дивитися його, щоб не засмучуватися. Налаштовувати телевізор він приїде, щойно з’явиться вільний час.
Матір, звісно, така відповідь не влаштувала, але що поробиш, один вчинок дружини змінив усе: і ставлення чоловіка до дружини та матері, і його бачення сімейного життя.
