Автор: Viktor

— Сьогодні п’ятниця, де твоя зарплата?! — незадоволено запитав чоловік у Зої, зайшовши до кухні. — Мені вона потрібна. Жінка завмерла біля плити, де помішувала овочеве рагу і готувала млинці. Дерев’яна ложка застигла в її руці, а погляд втупився в киплячу суміш перців і баклажанів. Третій місяць поспіль Данило задавав їй одне й те саме питання.

Коментарі Вимкнено до — Сьогодні п’ятниця, де твоя зарплата?! — незадоволено запитав чоловік у Зої, зайшовши до кухні. — Мені вона потрібна. Жінка завмерла біля плити, де помішувала овочеве рагу і готувала млинці. Дерев’яна ложка застигла в її руці, а погляд втупився в киплячу суміш перців і баклажанів. Третій місяць поспіль Данило задавав їй одне й те саме питання.

— Сьогодні п’ятниця, де твоя зарплата?! — незадоволено запитав чоловік у Зої, зайшовши до кухні. — Мені вона потрібна. Жінка…

– Мені захотілося чогось іншого, а ми з тобою багато років прожили і кохання пішло, залишилася звичка. Так що Іринко прощавай, іду я. Дітям я сам поясню, думаю, що вони зрозуміють мене, а якщо ні, то не знаю… Хай як хочуть. Жінка не повірила своїм вухам. Але Вадим таки пішов…

Коментарі Вимкнено до – Мені захотілося чогось іншого, а ми з тобою багато років прожили і кохання пішло, залишилася звичка. Так що Іринко прощавай, іду я. Дітям я сам поясню, думаю, що вони зрозуміють мене, а якщо ні, то не знаю… Хай як хочуть. Жінка не повірила своїм вухам. Але Вадим таки пішов…

– Мені захотілося чогось іншого, а ми з тобою багато років прожили і кохання пішло, залишилася звичка. Так що Іринко…

— Що, подобається дивитися, як діти плачуть? — дорікнула Кірі якась жінка в норковій шубці, — сама, мабуть, жере в три горла, а дітям якісь копійки на льодяник шкодуєш? — Ось він, приклад сучасної матусі! Зовсім безсердечні, — підтримала даму інша презентабельно одягнена покупниця, — вони для себе живуть!

Коментарі Вимкнено до — Що, подобається дивитися, як діти плачуть? — дорікнула Кірі якась жінка в норковій шубці, — сама, мабуть, жере в три горла, а дітям якісь копійки на льодяник шкодуєш? — Ось він, приклад сучасної матусі! Зовсім безсердечні, — підтримала даму інша презентабельно одягнена покупниця, — вони для себе живуть!

— Та що ти постійно дзвониш з приводу цих грошей? — кричав Арсеній на колишню дружину, — ну немає їх…

– Я ж так і не робив подарунків своїй Валі. Все ніколи було. Та й пустощами це вважав. А ти дивися, Сергій готовий жити надголодь, аби радість доставити дружині. – Отже, і справді любить. А я сам люблю Валю? До весілля, здавалося, любив. А потім якось усе стерлося. Жили, як живемо. Згадати нічого. Одна метушня. Ех, життя-буття!

Коментарі Вимкнено до – Я ж так і не робив подарунків своїй Валі. Все ніколи було. Та й пустощами це вважав. А ти дивися, Сергій готовий жити надголодь, аби радість доставити дружині. – Отже, і справді любить. А я сам люблю Валю? До весілля, здавалося, любив. А потім якось усе стерлося. Жили, як живемо. Згадати нічого. Одна метушня. Ех, життя-буття!

Я ж так і не робив подарунків своїй Валі. Все ніколи було. Та й пустощами це вважав. А ти дивися,…

Зупинка громадського транспорту з’явилася перед ним раптово — стара, з облупленою фарбою та тріщиною на склі, яка нагадувала карту невідомої країни. Там, під дірявим навісом, стояла дівчина. Вона була промокла наскрізь. Максим не міг пояснити собі, чому він зупинився. — Вам є куди йти? — запитав він, важко дихаючи від бігу. Дівчина не відповіла. Вона лише сильніше притиснула до себе дитину. Він гарячково засунув руку в кишеню, витяг зв’язку ключів і швидко відчепив один — той, що з брелоком у вигляді маленького будиночка. Це були ключі від заміського будинку, куди він приїжджав лише влітку. Потім дістав візитівку, на звороті якої швидко написав адресу. — Послухайте, їдьте сюди. Це за містом, там тепло, у холодильнику є продукти. Візьміть таксі, ось… — він витяг із гаманця кілька великих купюр, не рахуючи, і силоміць вклав їй у холодну, тремтячу руку разом із ключем. — Їдьте негайно, ви ж застудите дитину

Коментарі Вимкнено до Зупинка громадського транспорту з’явилася перед ним раптово — стара, з облупленою фарбою та тріщиною на склі, яка нагадувала карту невідомої країни. Там, під дірявим навісом, стояла дівчина. Вона була промокла наскрізь. Максим не міг пояснити собі, чому він зупинився. — Вам є куди йти? — запитав він, важко дихаючи від бігу. Дівчина не відповіла. Вона лише сильніше притиснула до себе дитину. Він гарячково засунув руку в кишеню, витяг зв’язку ключів і швидко відчепив один — той, що з брелоком у вигляді маленького будиночка. Це були ключі від заміського будинку, куди він приїжджав лише влітку. Потім дістав візитівку, на звороті якої швидко написав адресу. — Послухайте, їдьте сюди. Це за містом, там тепло, у холодильнику є продукти. Візьміть таксі, ось… — він витяг із гаманця кілька великих купюр, не рахуючи, і силоміць вклав їй у холодну, тремтячу руку разом із ключем. — Їдьте негайно, ви ж застудите дитину

Зупинка громадського транспорту з’явилася перед ним раптово — стара, з облупленою фарбою та тріщиною на склі, яка нагадувала карту невідомої…

Після закінчення навчання я зустрів Марію – добру та чудову дівчину. Ми вирішили побратися, і першою, кому я про це розповів, була бабуся Ганна. Ми почали жити на орендованій квартирі. Грошей у нас з Марією не було, тому ми вирішили заощаджувати та накопичувати на власне житло. Незважаючи на вік, бабуся часто приходила до нас у гості. Вона завжди приносила щось потрібне для господарства, пригощала смаколиками чи купувала фрукти.

Коментарі Вимкнено до Після закінчення навчання я зустрів Марію – добру та чудову дівчину. Ми вирішили побратися, і першою, кому я про це розповів, була бабуся Ганна. Ми почали жити на орендованій квартирі. Грошей у нас з Марією не було, тому ми вирішили заощаджувати та накопичувати на власне житло. Незважаючи на вік, бабуся часто приходила до нас у гості. Вона завжди приносила щось потрібне для господарства, пригощала смаколиками чи купувала фрукти.

Моя бабуся Ганна Вікторівна завжди ставилася до мене краще, ніж до решти онуків, і я це чудово помічав. Скільки себе…

Не вигнала, не відправила на переривання, а навпаки, ще й закривала роти цікавим сільським бабам, кажучи, що чоловік у Надії (дочки) є, він військовий, відправили його по службі, а дочка при надії, от і залишилася поки що ближче до матері, щоб було кому допомогти з немовлям після поло гів.

Коментарі Вимкнено до Не вигнала, не відправила на переривання, а навпаки, ще й закривала роти цікавим сільським бабам, кажучи, що чоловік у Надії (дочки) є, він військовий, відправили його по службі, а дочка при надії, от і залишилася поки що ближче до матері, щоб було кому допомогти з немовлям після поло гів.

— Бабусю, — канючила Тетянка, — Ну, коли вже ми закінчимо? Сьогодні з раннього ранку онука з бабусею підгортали в…

 – 40 гривень за зарядку?- Коли я побачила оголошення в кав’ярні, до якої ходжу працювати щодня – очам своїм не повірила. В Києві зараз важко, як ніколи…

Коментарі Вимкнено до  – 40 гривень за зарядку?- Коли я побачила оголошення в кав’ярні, до якої ходжу працювати щодня – очам своїм не повірила. В Києві зараз важко, як ніколи…

От правду кажуть, ніхто так не шкодить українцям, як самі українці. Так сталося, що до Києва я зі своїм хлопцем…

Невістка геть знахабніла. Тепер Катя стала відбирати у мами речі

Коментарі Вимкнено до Невістка геть знахабніла. Тепер Катя стала відбирати у мами речі

Я давно живу окремо, маю свою сім’ю, але за маму серце боліло завжди. Вона жила сама – тата не стало…

«Катю, якщо одного дня приїдеш — а мене вже не буде, знай: я пішла не від тебе. Я пішла до себе. Не хочу бути тягарем. Не хочу, щоб ти обирала між совістю та зручністю. Нехай буде простіше — і тобі, і мені. Я тебе люблю. Мама.»

Коментарі Вимкнено до «Катю, якщо одного дня приїдеш — а мене вже не буде, знай: я пішла не від тебе. Я пішла до себе. Не хочу бути тягарем. Не хочу, щоб ти обирала між совістю та зручністю. Нехай буде простіше — і тобі, і мені. Я тебе люблю. Мама.»

«Скажіть доньці, що мене більше немає»: жінка, яка вирушила до будинку для літніх людей, аби нікому не заважати. На пункті…