Автор: Viktor

Я тут порахував наші витрати за цей місяць. Костюм обійшовся в копієчку. Плюс подарунок шефу — ми з хлопцями скидалися на дорогий годинник, моя частка чимала.

Коментарі Вимкнено до Я тут порахував наші витрати за цей місяць. Костюм обійшовся в копієчку. Плюс подарунок шефу — ми з хлопцями скидалися на дорогий годинник, моя частка чимала.

Понеділок почався для Лариси як зазвичай — з аромату меленої кави та прасування сорочок. Віктор працював заступником начальника відділу у…

Люсь, ти чого, навіщо ти це робиш? Люся. Давай, вставай. Я… ж не можу без тебе. Ти ж знаєш, вдома без тебе погано

Коментарі Вимкнено до Люсь, ти чого, навіщо ти це робиш? Люся. Давай, вставай. Я… ж не можу без тебе. Ти ж знаєш, вдома без тебе погано

-Люся. Давай, вставай. Я… ж не можу без тебе. Ти ж знаєш, вдома без тебе погано. Юрій гладив дружину по…

– Мамо. У мене є новина. Хороша. Апельсин знайшовся

Коментарі Вимкнено до – Мамо. У мене є новина. Хороша. Апельсин знайшовся

До сестринської ввалилася Марія — молода медсестра, щойно з практики. Очі круглі, рум’янець на всьому обличчі: — Валентино Миколаївно! Він…

Мамо, слухай, — Юля навіть не повернула голови, — мені тут треба шість тисяч. Терміново. У Дениса кросівки порвалися, соромно в школу відправляти, а Полінці за танці підняли оплату. Та й мені на процедури до косметолога треба, а то обличчя зовсім «попливло» від стресу. Мати замерла з рушником у руках. — Юлечко, сонечко. Але ж я тільки вчора віддала тобі половину своєї пенсії на продукти. І з того підробітку в аптеці теж майже нічого не лишилося. — Ой, мам, ну не починай цю пісню про бідність! — Юля нарешті відірвалася від телефону, і її голос став різким. — Ти ж отримала виплати за стаж, плюс ті копійки з аптеки. Куди ти їх діваєш? Тобі ж нічого не треба! Сидиш вдома, дивишся свої серіали, кашу їси. Тобі що, для рідних онуків шкода

Коментарі Вимкнено до Мамо, слухай, — Юля навіть не повернула голови, — мені тут треба шість тисяч. Терміново. У Дениса кросівки порвалися, соромно в школу відправляти, а Полінці за танці підняли оплату. Та й мені на процедури до косметолога треба, а то обличчя зовсім «попливло» від стресу. Мати замерла з рушником у руках. — Юлечко, сонечко. Але ж я тільки вчора віддала тобі половину своєї пенсії на продукти. І з того підробітку в аптеці теж майже нічого не лишилося. — Ой, мам, ну не починай цю пісню про бідність! — Юля нарешті відірвалася від телефону, і її голос став різким. — Ти ж отримала виплати за стаж, плюс ті копійки з аптеки. Куди ти їх діваєш? Тобі ж нічого не треба! Сидиш вдома, дивишся свої серіали, кашу їси. Тобі що, для рідних онуків шкода

Листопадовий вечір у спальному районі Києва, де сірі багатоповерхівки впиралися в низьке хмарне небо, видавався нескінченним. У квартирі Галини Петрівни…

А де…? — почав було Денис, і в його голосі почулося легке тремтіння. Дідусь вийшов із сараю, ведучи за кермо новенький, блискучий велосипед із великими колесами. — Машину я продав одному колекціонеру, — спокійно сказав він. — Він її відновить, і вона знову буде їздити дорогами, а не стояти на місці. А за ті гроші ми купили тобі ось цей «байк». Тепер ти сам собі двигун. Грошей від продажу старого заліза якраз вистачило на хороший транспорт. Денис спочатку розгубився, але коли сів на сидіння і відчув під ногами педалі, його обличчя знову засяяло. Того вечора за вечерею наш старший син Максим, який уже вчиться в університеті і щодня проводить години в метро та маршрутках, не витримав і почав жартувати: — Ну, нарешті в цій родині справедливість перемогла! — реготав він, намазуючи хліб маслом. — А то що це за порядки

Коментарі Вимкнено до А де…? — почав було Денис, і в його голосі почулося легке тремтіння. Дідусь вийшов із сараю, ведучи за кермо новенький, блискучий велосипед із великими колесами. — Машину я продав одному колекціонеру, — спокійно сказав він. — Він її відновить, і вона знову буде їздити дорогами, а не стояти на місці. А за ті гроші ми купили тобі ось цей «байк». Тепер ти сам собі двигун. Грошей від продажу старого заліза якраз вистачило на хороший транспорт. Денис спочатку розгубився, але коли сів на сидіння і відчув під ногами педалі, його обличчя знову засяяло. Того вечора за вечерею наш старший син Максим, який уже вчиться в університеті і щодня проводить години в метро та маршрутках, не витримав і почав жартувати: — Ну, нарешті в цій родині справедливість перемогла! — реготав він, намазуючи хліб маслом. — А то що це за порядки

Справжній чоловік починається не з дорогого костюма чи диплома, а з того моменту, коли він вперше бере на себе відповідальність…

Вона уважно оглянула мене, зробила ковток кави й граціозно поправила шовковий комір на своїй шиї, немов цей жест був її природним правом. — Ви, напевно, Наталія Миколаївна? — м’яким оксамитовим голосом, трохи хрипкуватим, промовила вона. — Максим казав, що ви іноді приходите прибирати. Я — Жанна. У цей момент у моїй голові зіткнулися два потоки думок: «що, в біса, тут відбувається» і «вона що, назвала мене прибиральницею?»

Коментарі Вимкнено до Вона уважно оглянула мене, зробила ковток кави й граціозно поправила шовковий комір на своїй шиї, немов цей жест був її природним правом. — Ви, напевно, Наталія Миколаївна? — м’яким оксамитовим голосом, трохи хрипкуватим, промовила вона. — Максим казав, що ви іноді приходите прибирати. Я — Жанна. У цей момент у моїй голові зіткнулися два потоки думок: «що, в біса, тут відбувається» і «вона що, назвала мене прибиральницею?»

Приїхала до сина, а йому 28 років, без попередження і застала в його квартирі незнайому жінку, якій років 45, у…

Що це, доню? — прошепотіла бабуся. — Полуниця? Зараз? На Великдень? Її очі округлилися від подиву…

Коментарі Вимкнено до Що це, доню? — прошепотіла бабуся. — Полуниця? Зараз? На Великдень? Її очі округлилися від подиву…

— Зоряно… Не знаю, як підібрати слова, але на цей Великдень я маю їхати в село.— До села? Саме на…

Стефцю, — сказав якось Василь, коли ми сиділи так, — може, вже не будемо мучити одне одного цим «кум-кума»? Ми ж знаємо одне одного все життя. Хіба погано нам разом? Я подивилася на нього. Його очі світилися теплотою і надією. Я знала, що він має на увазі. Я теж відчувала, що між нами з’являється щось більше, ніж просто дружба. — Не погано, Василю. Зовсім не погано, — тихо відповіла я. — Мені з тобою спокійно. Але ти знаєш, що скажуть діти… І люди в селі… — Скажуть, — кивнув він. — Пліткуватимуть. Але вони далеко. А ми тут. І старість у нас теж тут. І кому, як не нам, знати, яка вона — самотня. Нам не треба питати дозволу ні в кого. Ми маємо право на щастя. Навіть тепер. Навіть на схилі літ. Його слова прозвучали так переконливо, що я не могла не погодитися. Ми вирішили спробувати. Просто бути разом. Не оформляти ніяких паперів, не робити гучних заяв. Просто жити поруч і підтримувати одне одного. Новина про наше «зближення» пішла по селі, як вітер по стерні. Я бачила, як сусіди шепочуться за моєю спиною, як вони дивляться на нас з Василем, коли ми йдемо разом вулицею. Хтось засуджував, хтось просто дивувався. Але мені було байдуже. Мені було добре з Василем. І не минуло й тижня, як пролунав дзвінок від Наталки. Я побачила її ім’я на екрані телефону, і моє серце стиснулося. Я знала, що цей розмова буде важкою

Коментарі Вимкнено до Стефцю, — сказав якось Василь, коли ми сиділи так, — може, вже не будемо мучити одне одного цим «кум-кума»? Ми ж знаємо одне одного все життя. Хіба погано нам разом? Я подивилася на нього. Його очі світилися теплотою і надією. Я знала, що він має на увазі. Я теж відчувала, що між нами з’являється щось більше, ніж просто дружба. — Не погано, Василю. Зовсім не погано, — тихо відповіла я. — Мені з тобою спокійно. Але ти знаєш, що скажуть діти… І люди в селі… — Скажуть, — кивнув він. — Пліткуватимуть. Але вони далеко. А ми тут. І старість у нас теж тут. І кому, як не нам, знати, яка вона — самотня. Нам не треба питати дозволу ні в кого. Ми маємо право на щастя. Навіть тепер. Навіть на схилі літ. Його слова прозвучали так переконливо, що я не могла не погодитися. Ми вирішили спробувати. Просто бути разом. Не оформляти ніяких паперів, не робити гучних заяв. Просто жити поруч і підтримувати одне одного. Новина про наше «зближення» пішла по селі, як вітер по стерні. Я бачила, як сусіди шепочуться за моєю спиною, як вони дивляться на нас з Василем, коли ми йдемо разом вулицею. Хтось засуджував, хтось просто дивувався. Але мені було байдуже. Мені було добре з Василем. І не минуло й тижня, як пролунав дзвінок від Наталки. Я побачила її ім’я на екрані телефону, і моє серце стиснулося. Я знала, що цей розмова буде важкою

Я повернулася в село тихо. Не було ні музики, ні обіймів на пероні, ні галасливих застіль. Просто вийшла з маршрутки…

Я виростила немовля, яке знайшла покинутим у під’їзді. Через сімнадцять років повернулася його біологічна мати — заможна мільйонерка. У суді він заговорив, і ніхто не міг повірити в те, що почув.

Коментарі Вимкнено до Я виростила немовля, яке знайшла покинутим у під’їзді. Через сімнадцять років повернулася його біологічна мати — заможна мільйонерка. У суді він заговорив, і ніхто не міг повірити в те, що почув.

Я ніколи не думала, що доля прийде до мене не через двері, а через чужий плач у темному під’їзді. Тієї…

— Яка частка? Квартира моя. — А твій чоловік де живе? Тут. Значить, має право на частку. І я теж маю право відвідувати сина. Розмова закінчилася нічим. Свекруха пішла пізно ввечері, грюкнувши дверима. Ольга сиділа на кухні, дивлячись у вікно. Коли чоловік повернувся, Ольга розповіла про розмову. Сподівалася, що він підтримає її, скаже матері, щоб та рідше з’являлася. — Допомогти? — Ольга не стрималася. — Вона тут живе, а не допомагає!

Коментарі Вимкнено до — Яка частка? Квартира моя. — А твій чоловік де живе? Тут. Значить, має право на частку. І я теж маю право відвідувати сина. Розмова закінчилася нічим. Свекруха пішла пізно ввечері, грюкнувши дверима. Ольга сиділа на кухні, дивлячись у вікно. Коли чоловік повернувся, Ольга розповіла про розмову. Сподівалася, що він підтримає її, скаже матері, щоб та рідше з’являлася. — Допомогти? — Ольга не стрималася. — Вона тут живе, а не допомагає!

— Мій хлопчик добре влаштувався — одружився й одразу отримав квартиру! Тепер і мені в місті буде де жити! —…