Пані Ганно! Ви, мабуть, помилилися, — Наталія, мати нареченої, підійшла до неї. — Ваше місце не тут. Он там, у кутку, біля дверей до кухні. Там невеликий столик для почесних гостей, яким заважає музика. Ганна остовпіла. Прямо перед нею стояв розкішний стіл для найближчих родичів, прикрашений шовком та свічками. А для неї, матері нареченого, приготували місце біля гардероба? — Ви жартуєте? Я мати Степана! — Ну то й що? Розсадку планувала Вікторія, моя донечка. Вона наречена, це її свято. До того ж, ви прийшли самі, без пари. — Я сама, бо мого чоловіка не стало шість років тому. Степан знає, як важко мені було. — Степанко зараз дуже зайнятий, — мовила сваха. — Йому не до ваших претензій. Свято в розпалі! Коли все закінчиться, тоді й поговорите. Ганна дивилася на сина, а він не помічав її

Зал елітного ресторану в центрі Івано-Франківська сяяв кришталем та золотом. Повітря було просякнуте ароматом дорогих парфумів та свіжих квітів. Ганна Михайлівна стояла біля входу, ніяково стискаючи оберемок білих троянд. Вона була вдягнена у свою найкращу сукню — темно-синю, оксамитову, яку берегла для особливих випадків. Але сьогодні вона почувалася тут чужою. — Пані Ганно, ви, мабуть, … Read more

Дзвонив братові — той слухавку не бере. Тоді набрав матір. А свекруха лише зітхнула: «Так, синку, все правда. А що я могла зробити? Батько так вирішив. Виявляється, він тоді зовсім не жартував». Чоловік спершу лютував на батька. Минуло ще два тижні, він поїхав до батьків сам, бо Оксана навідріз відмовилася переступати їхній поріг.

Оксана з Тарасом побралися п’ять років тому. Жили, як і більшість молодих родин: рахували кожну гривню, мріяли про власне гніздечко, планували брати іпотеку. Працювали з ранку до ночі й як вогню боялися, щоб лелека не приніс їм дитинку завчасно — бо ж які пелюшки, коли свого кутка немає? Рятувало лише те, що Оксанина тітка пустила … Read more

Ніна Андріївна не любила Юлію з першої зустрічі

Юлія стояла біля вікна, накручуючи на палець поясок улюбленого халата в дрібний квіточок, і задумливо дивилася на вулицю. За склом моросив дрібний дощик, вітер теребив кущ сирені, що ріс під вікнами, а всередині в Юлії вирувала справжня буря. Протягом восьми років шлюбу з Володимиром вона багато пережила. І радість була — коли вперше разом поїхали … Read more

Ой, приїхала матуся! Як ти себе почуваєш, після лікарні, Аллочко? — сказала незнайомка на порозі її квартири, коли Алла повернулася додому. — З поверненням вас, дорогенька. Проходьте швидше, не стійте на протязі. Алла заклякла, кліпаючи віями. Вона перевела погляд на чоловіка. Той стояв, переминаючись з ноги на ногу. — Дімо, а хто це? — ледь мовила дружина. — І де Олена Іванівна? Де твоя мама? Чому вона не сидить з нашою дитиною? Дмитро зітхнув, заносячи сумки в коридор. — Заходь, Аню, роздягайся. Мама, мама не змогла. — Що значить «не змогла»? Вона захворіла? Тиск? Серце? — Та ні, — Дмитро почухав потилицю, виглядаючи максимально незручно. — Вона приїхала, як і обіцяла. Пробула тут години три. Потім Михайлик почав вередувати — ну, знаєш, коліки ці кляті. Він розплакався, розчервонівся, а вона подзвонила мені на роботу, кричала, що в неї піднявся тиск, що діти зараз «не такі», як ми були. Мовляв, ми лежали тихенько, а цей — як вогник. Сказала, що не може за ним доглядати. Коротше, зібрала речі й поїхала до себе додому

Ця історія бере свій початок у сонячному Херсоні. Місто вже почало вмиватися першими весняними променями, але вітер з Дніпра все ще залишався колючим і непривітним. Старенький автобус, натужно виючи мотором, повільно котився проспектом. Алла сиділа біля вікна, втиснувшись у сидіння, і притискала до себе порожню сумку. За склом миготіли знайомі багатоповерхівки Таврійського мікрорайону, віти платанів … Read more

— Пожила тут гостею, і вистачить! Тепер у цьому домі будуть господарями рідні люди

— Пожила тут гостею, і вистачить! Тепер у цьому домі будуть господарями рідні люди, а не приблуди з вулиці! — ці слова свекрухи вдарили Марину під дих прямо посеред її квітучого саду. Вона стояла з секатором у руках, дивлячись на жінку, якій десять років носила найкращі плоди зі своєї праці. За один вечір затишне «наше» … Read more

На порозі тулився ексчоловік. Тільки вона його насилу впізнала. Паша постарів за рік, виглядав блідим, змарнілим, розгубленим. Від колишнього лиску і сліду не лишилося. Поруч стояли сумки. – Тобі чого? – Запитала Клава.

– Що ж ти за безглуздя! Твій Паша одягнений як актор. А в тебе тільки розтягнутий светр, доісторична спідниця, пара блузок. Стоптані туфлі та замість чобіт чуні. І пальто з коміром, яке навіть моя бабуся не вдягне. Меню з тебе вимагає, ніби у ресторані. То йому стейк, то котлетки на пару, то млинці з начинкою, … Read more

Та хоч розлучайся, Юро, але на той город я більше не ступлю ні ногою! — Марта вимкнула воду і різко розвернулася до чоловіка, даючи йому зрозуміти, що вона не жартує. Ці слова прозвучали якось неочікувано. Юрій, який уже почав складати в кутку коридору старі кросівки та робочий одяг, завмер. — Мартусь, ну що ти таке кажеш? Яке розлучення? Мама ж чекає. Вона вже й насіння перебрала, і сусідів попросила допомогти з оранкою на завтра. — Ось нехай сусіди й допомагають! — Марта відчула, як усередині все закипає. — Юро, ми одружені п’ять років. І всі ці п’ять років мої вихідні минають над грядками твого дитинства. — Але ж це традиція… Родинний затишок, спільна праця, — він спробував підійти ближче, але дружина виставила руку вперед, не підпускаючи його. — Традиція — це коли всім приємно. А коли я повертаюся додому в неділю ввечері з болем у спині таким, що не можу розігнутися, а в понеділок мені треба звіти здавати — це не затишок. Юрій зітхнув. Він знав цей тон. Раніше він завжди міг її вмовити, пообіцяти «відпочинок на природі» чи смачний шашлик увечері. Але цього разу щось змінилося. — Мамі важко самій, — тихо мовив він, опустивши очі. — Вона ж для нас старається. Каже: «Діточкам своє, домашнє буде, без хімії». — Юро, та «своє» нам обходиться дорожче, ніж на ринку купити

— Та хоч розлучайся, Юро, але на той город я більше не ступлю ні ногою! — Марта вимкнула воду і різко розвернулася до чоловіка, даючи йому зрозуміти, що вона не жартує. Ці слова прозвучали якось неочікувано. Юрій, який уже почав складати в кутку коридору старі кросівки та робочий одяг, завмер. — Мартусь, ну що ти … Read more

— Я пропоную ..«вільні стосунки». Я погодилася… і пішла на побачення з його другом…Зараз я живу сама… Виявилося, «гуляти» може тільки він…

Ми з Марком прожили разом три роки. За цей час палка пристрасть поступово поступилася місцем спокійному, зручному, але трохи прісному побуту. Наші вечори проходили перед телевізором, ми обговорювали рахунки за комунальні послуги, на вихідних їздили до батьків. Я була впевнена, що ми крок за кроком будуємо сім’ю, а він, як з’ясувалося пізніше, відчував себе так, … Read more

Прийшов на перше побачення з мамою, щоб вона «оцінила товар». Я не розгубилася і влаштувала їм обом таку «оцінку товару», що їм і не снилося…

Я прямувала на побачення з Миколою з цілком спокійним настроєм: його анкета на сайті знайомств виглядала обнадійливо, 32 роки, айтішник, «любить подорожувати, слухає джаз і обожнює котів». У переписці він справляв враження вихованого, хоч і трохи млявого співрозмовника: ініціативу здебільшого проявляла я, але вирішила, що це типова сором’язливість людини технічного складу. Я уявляла нашу зустріч … Read more

Татку, ви ж бачите, як Толік старається, — зітхала вона, дивлячись на море. — Але все в оренду, все на чужих кутках. Серце болить за дітей. А Павло… Павло молодець, він господар. Йому те місто тільки заважатиме. Він там задихнеться серед бетону. Йому простір треба, земля. Ви ж знаєте, він у нас людина від природи. Свекор слухав, кивав, але нічого не обіцяв. Він був людиною старої закалки, для якої справедливість була не порожнім словом. Проте крапля камінь точить. До кінця відпустки він уже почав думати, що, можливо, Ірина має рацію. Може, дійсно, віддати все старшому, щоб той нарешті став на ноги, а Павло… Павло ж сильний, він зрозуміє. Павло дізнався про ці плани випадково. Старий сусід по батьківській квартирі, з яким вони колись разом рибалили, зателефонував запитати, чи не продають вони житло. — Та ніби ні, дядю Степане, — здивувався Павло. — Звідки такі думки? — Та бачив я твого брата з жінкою минулого тижня. Вони тут з якимось чоловіком ходили, вікна міряли, про перепланування говорили

— Толіку, привіт. До речі, зі святом тебе. Але я по іншому питанні телефоную… Не буду ходити навколо — кажу як є. Оксана не довго вагалася, щоб нарешті все стало на свої місця. — Батьківську квартиру в Києві ділимо навпіл, у рівних долях. Категорично, без жодного сумніву в голосі продовжила жінка. На іншому кінці слухавки … Read more