Приїхавши на власну дачу, Марина навіть очманіла від побаченого і не одразу знайшлася, що сказати.

Приїхавши на власну дачу, Марина навіть очманіла від побаченого і не одразу знайшлася, що сказати. — Вась! Василю! Ти чуєш мене, чи ні? Де ти, озвись? О, як завжди, — у своєму улюбленому комп’ютері зависає! — обурилася дружина. — Та відірвись ти вже від нього! Скільки я можу тебе кликати! — Ну, чого тобі? — … Read more

Через кілька днів вона приїхала до свого селища. Біля будинку стояла машина Геннадія, а поряд припаркувався незнайомий сірий автомобіль. Від несподіванки Віра призупинилася, а потім сховалась за сусіднім будинком і почала спостерігати. Хвилин за десять з хати вийшла жінка приблизно її років, у бежевому пальті, з сумкою через плече.

Все почалося з даху. Виявивши протікання, Віра знайшла фірму, зателефонувала і домовилася про виїзд майстра. Фахівець приїхав, оглянув дах, поцокав язиком, зліз назад і сів за стіл складати кошторис. Потім підняв очі. – Угоду на кого оформлюємо? Потрібен власник чи довіреність від власника. – Я тут живу, – сказала Віра, – це наш будинок з … Read more

Андрій приїхав з Вірою в село до мами. – Нічого собі будинок? – здивувалася Віра, побачивши будинок мами Андрія. – Та нічого особливого, – усміхнувся Андрій. Назустріч їм вийшла жінка. – Це моя мама, Вікторія Леонідівна. Це Віра, – познайомив жінок Андрій. – Ходіть, я там пиріжків спекла. Поїсте з дороги, – сказала Вікторія Леонідівна. Віра з Андрієм сіли за стіл. Віра взяла пиріжок і почала їсти. Раптом вона відчула щось дивне. – Це що таке, – вигукнула Віра і дістала з нього якусь річ

Андрій приїхав з Вірою в село до мами. – Нічого собі будинок? – здивувалася Віра, побачивши будинок мами Андрія. – Та нічого особливого, – усміхнувся Андрій. Назустріч їм вийшла жінка. – Це моя мама, Вікторія Леонідівна. Це Віра, – познайомив жінок Андрій. – Ходіть, я там пиріжків спекла. Поїсте з дороги, – сказала Вікторія Леонідівна. … Read more

Настя мила холодильник, як раптом на кухні зʼявився її чоловік. – Микольцю, а ти чого так рано сьогодні? – здивувалася жінка. – Привіт, кохана! Так я ж відпросився раніше. Ти що забула куди ми завтра їдемо? Настя задумалася і раптом спохмурніла. – Ох, це вже завтра? – запитала вона. – Може перенесемо, га? – Е, ні! Все, збирай речі! Їдемо в село. Зранку Настя стояла у дворі в свекрухи. Коли вона її побачила, то застигла від здивування

Настя мила холодильник, як раптом на кухні зʼявився її чоловік. – Микольцю, а ти чого так рано сьогодні? – здивувалася жінка. – Привіт, кохана! Так я ж відпросився раніше. Ти що забула куди ми завтра їдемо? Настя задумалася і раптом спохмурніла. – Ох, це вже завтра? – запитала вона. – Може перенесемо, га? – Е, … Read more

– Поки ти бігаєш і розв’язуєш усі проблеми за них, вони ніколи жити не навчаться! І тобі допомагати не стануть! Тобі вже не двадцять, здоров’я дається взнаки. Перекривай краник, та рятуй себе сама! Вона так і вчинила…

– Христино, доню… Мені погано, дуже. Лікар був, сказав, що терміново потрібні антибіотики, дорогі. А в мене зовсім пусто. – Ти б не могла… – Тетяна затнулася, надривно закашлявшись. – Ви не могли б перекинути мені бодай тисячі дві? Я з авансу все віддам, обіцяю. – Мамо… Ну, ти й час знайшла, звичайно, – втомлено … Read more

Ти голубці зробила, Ірино? Щось я їх не бачу, – кажу, знімаючи втомлено плащ у коридорі. – Ні, не зробила, не мала часу, – спокійно відповідає мені донька, навіть не відриваючись від телефону. Я завмерла біля порога. У повітрі пахло чим завгодно — мийним засобом, свіжим пранням, парфумами Ірини — але тільки не домашнім затишком, не тушкованою капустою і не м’ясом з рисом. – Я ж просила тебе по телефону, щоб ти їх приготувала. Скучила я за нашою смачною їжею, – кажу доньці, повільно заходячи в хату. Ноги гудуть після тривалої дороги. Пересадки, митниця, валізи, які здавалися важчими, ніж зазвичай. Я додому приїхала. Про свій приїзд всіх заздалегідь попередила. Кожен кілометр дороги, кожну годину в автобусі я уявляла собі цей момент: відчиняються двері, а там — тепло, пара від баняків і цей особливий аромат, який буває тільки вдома. Всю дорогу мріяла, як я поїм голубці, а мені навіть картоплі смаженої не запропонували

– Ти голубці зробила, Ірино? Щось я їх не бачу, – кажу, знімаючи втомлено плащ у коридорі. – Ні, не зробила, не мала часу, – спокійно відповідає мені донька, навіть не відриваючись від телефону. Я завмерла біля порога. У повітрі пахло чим завгодно — мийним засобом, свіжим пранням, парфумами Ірини — але тільки не домашнім … Read more

Я пішла. Серце було не на місці, хотілося взяти ремінь і повчити цю дівчинку…

Жила тоді на нашій вулиці, через три будинки від медпункту, Надія. Прізвище у неї було просте – Бабюк, і сама вона була жінка тиха, непомітна. Працювала Надя в сільській бібліотеці. Зарплату їм тоді не платили місяцями, а якщо і давали, то, калошами, або крупою затхлою, в якій вже завелися жучки. Чоловіка у Наді не було. … Read more

Борис приїхав у рідне село з закордону. Востаннє він був удома сім років тому. Село дуже змінилося. Розцілувавши батьків, Борис одразу попрямував на цвинтар. Памʼятник його Інні він знайшов легко. Там стояла молода дівчина і плакала. Дівчина дбайливо поправила вінок і погладила фото матері. – Уляна? – гукнув він її. – Ви хто? – здивовано запитала дівчина. – А я… Твій батько! Уляна застигла від здивування

Борис приїхав у рідне село з закордону. Востаннє він був удома сім років тому. Село дуже змінилося. Розцілувавши батьків, Борис одразу попрямував на цвинтар. Памʼятник його Інні він знайшов легко. Там стояла молода дівчина і плакала. Дівчина дбайливо поправила вінок і погладила фото матері. – Уляна? – гукнув він її. – Ви хто? – здивовано … Read more

Віра та Віктор розлучилися. Після розлучення чоловік відмовився віддавати ключі від квартири – Віро, у цьому будинку живуть мої діти! А раптом щось трапиться, – пояснював Віктор. – Добре. Тільки дзвони, будь ласка, якщо зберешся приїхати, – погодилася Віра. – Переживаєш, що з коханцем застану? – Сказав чоловік і сам зніяковів. Через 3 тижні після розлучення Віктор зателефонував, і повідомив, що зараз приїде

Після розлучення Віктор відмовився віддавати ключі від квартири. – Віро, у цьому будинку живуть мої діти! А раптом щось трапиться? А я не зможу навіть відчинити двері. Віра навіть не почала уточнювати, як швидко Віктор планує приїхати з іншого кінця міста, якщо раптом щось станеться. – Добре. Тільки дзвони, будь ласка, якщо зберешся приїхати. – … Read more

Марино, досить чекати на диво. Нам уже не по вісімнадцять. Дивись на речі реально. Тобі треба чоловік для господарства, щоб кран полагодив чи сумку з ринку допоміг донести. Але Марина лише хитала головою. Вона не хотіла «для господарства». Вона хотіла, щоб душа відгукувалася на іншу душу. Можливо, це і є наївність, яка залишається з нами до старості. Вона навчилася бути щасливою наодинці. Це велике мистецтво — не боятися власного відображення у вікні вечорами. Вона ходила на виставки, купувала книги, які їй подобалися, і не звітувала ні перед ким за витрачені кошти. Коштів вистачало на спокійне життя. Вона не мала золотих гір, але й не рахувала копійки до зарплати. Вміла відкласти на невелику поїздку або на нову гарну сукню, яка просто тішила око. Того вечора телефон несподівано вібрував на столі. Вона думала, що це знову хтось із колишніх колег або чергова розсилка з акціями в магазині одягу. Але повідомлення було з незнайомого номера. Коротке, ввічливе, написане так, ніби людина довго підбирала слова

Більшість жінок після сорока ставлять на собі хрест, зачиняючи серце на засув, а ключ викидають у найглибшу криницю своєї пам’яті. Марина теж так думала, коли вранці свого свята просто дивилася у дзеркало. Вона не бачила там трагедії. Бачила лише втому, яку не зафарбуєш жодною дорогою косметикою, і спокій, який дістається занадто дорогою ціною. Це був … Read more