— Марино? Це ти? Як?.. У нього перехопило подих. У голові промайнув спогад — лікарня, її сльози, його жорстокі слова…
Артем промовив це майже пошепки, не дивлячись на неї, а на інвалідний візок поруч — чужий, ненависний. Він дивився на нього, як на звіра, що роздер їхнє майбутнє. Марина сиділа мовчки, білі стіни лікарняної палати розпливалися перед очима від гарячих сліз. У голові досі гудів жах аварії, але це було ніщо в порівнянні з тією … Read more