Мій чоловік Василь вже 5 років поспіль їздить на заробітки. То в Німеччині на фурі працював, то в Польщі ремонти робив. Поїхав туди через гроші. У нас двоє синів, хотіли дати їм найкраще майбутнє. І прекрасно розуміли, що в Україні ми нічого не досягнемо.  

І знаєте, вже там чоловікові пощастило. Раз на місяць висилав нам пакунки з продуктами. Ну, якась там консервація, крупи, олія, солодощі. І ще кидав мені на карточку гроші, аби я в банку під відсотки їх клала. Ми зуміли назбирати досить пристойну суму, аби купити старшому синові квартиру. 

От здавалося, що у нас все добре. Але декілька місяців тому відчула, що щось в моєму організмі не так. Перша думка – клімакс, але не воно. Надто поправилася, хотіла постійно спати, багато їла і змінювався різко настрій. За всіма таким ознаками Інтернет казав, що я вагітна. Ну яке вагітна в 45? Я не повірила та вирішила зробити тест. Однак, на паличці я бачила чіткі дві смужки червоного кольору. 

Ні синам, ні невісткам я нічого не хотіла казати про дитину. А навіщо? Аби рідні діти мене засміяли? Казали, що їх мама на старості років розум втратила? І вирішила приховувати вагітність. Якраз була зима на носі, одягала все тепле та велике. З-під пуховика ніхто не бачив живіт. 

Однак, не хотіла народжувати це дитятко. Хтось скаже, що я Бога в серці не маю. Але мені 45, я вже не молода жінка. В мене є сини та онуки, яким я хочу приділити час, а не крутитися з малюком навколо підгузків. Ще й до того, у нас нема коштів на утримання третьої дитини. Василь хіба мав знову повертатися закордон на роботу, а я без нього не можу. 

Але лікарі сказали, що термін вже пізній та дуже ризиковано робити операцію. І навіть не знати, чи мені це не зашкодить. Тому деякий час старалася переконати себе, що все буде добре. Може, Василь навпаки потішиться, що будемо мати ще дитинку? Вирішила йому зателефонувати у Скайп та поділитися новиною. Але не вмикала камеру, а тільки мікрофон.

– Алло, Васю…

– Це не Вася. Це Олена. 

– Олена? А ви хто?

– Шановна, це ви хто? Я дівчина Василя. Ви щось хотіли? Чоловіка нема, він на роботі затримується. 

Я одразу кинула слухавку та почала гірко плакати. От і таке буває в житті, що чоловік може зраджувати будь-де та будь з ким. Хотіла одразу написати заяву на розлучення, викинути всі речі Василя геть, не бачити його і не чути. 

Але тоді в моїй голові ще була надія, що коханий повернеться у родину, коли дізнається про малюка. Знала, що в лютому чоловік має приїхати, бо в синів дні народження і йому дали відпустку. Мені навіть наснилося, що ми утрьох гуляємо в парку. І що Василь тримає за одну руку нашу донечку, а я за іншу. 

Якраз 14 лютого, на День Закоханих, Вася приїхав. Я приготувала романтичну вечерю, розставила свічки, включила музику. Словом, хотіла створити спокійну атмосферу. 

– Васю, а в мене для тебе сюрприз. Я вагітна. Кажуть, що буде дівчинка.

– Ах ти паскуда! – крикнув чоловік. 

Він аж почервонів від люті, перекинув тарілки на підлогу, стукав кулаками по столі:

– То поки я там гарую, як коняка, ти по чужих чоловіках скачеш? І зараз хочеш мені на шию цього байстрюка повісити?

– Васю, я все поясню…

– Відійти, не хочу тебе бачити! – чоловік штовхнув мене так, що я животом напоролася на гострий край столу та впала. 

Василь пішов геть, забрав сумку та голосно грюкнув дверима. А мені так у голові запаморочилося, помітила червоні капельки на підлозі. Живіт сильно тягнуло, я аж корчилася від болю. Ледь змогла знайти телефон та подзвонити у швидку допомогу. Але відчувала, що малюк от-от народиться. 

Коли лікарі приїхали, то я вже тримала на руках нашу донечку. Дівчинка спокійно лежала, не плакала, міцно спала. 

– Ну що, матусю, їдете з нами?

– Ні. Забирайте дитину, вона мені не потрібна.

– Як це так? 

– Ось так. забирайте, я кажу! Ця дитина мені родину зруйнувала! Може, хтось її полюбить, але точно не я. Все, забирайте, не хочу її бачити!

Без жодних докорів совісті віддала дитину у руки лікареві. Мене оглянули вдома, не було ніяких розривів, пологи прийшли спокійно. Коли швидка поїхала геть, я все поприбирала вдома, пішла у душ та спати. 

Ніхто з дітей не знає, що я віддала дівчинку геть. Щодня ходжу до церкви та молюся, аби донечка виросла здоровою, аби зустріла свою родину. Адже розумію прекрасно, що я не впораюся. Я не хочу знову відчувати всі ті тяготи материнства. Хочу одного – аби Василь повернувся додому. Але він знову поїхав у Німеччину, спілкується тільки з синами. 

Можете казати, що я якась ненормальна жінка. Але тут я вибираю чоловіка, а не дитину. І Бог мені суддя. 

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!