Світлана поспішала на роботу. Вона встала рано. Поцілувала сплячого чоловіка, зачинила вхідні двері і поспішила на автобусну зупинку. Але на роботі на неї чекав сюрприз. Марійка, медсестра, яку вона повинна була змінити, вмовила Світлану дати їй ще відпрацювати зміну, за сімейними обставинами їй терміново потрібен був відгул наступного її робочого дня.

Світлана погодилася. Вони так іноді змінювалися з Марією. Обом було зручно. Тільки цього разу Марія навіть не встигла попередити про свої плани. Світлана сказала подрузі:

– Ех, знала б, то спала б ще з чоловіком в обнімку. У нього сьогодні також вихідний. Ех, Марійко… Ну, це таке…добре.

Марійка обняла Світлану і з винним виглядом прошепотіла: «З мене шоколадка, ні, тортик, який ти любиш…»

Автобус вже пішов, і Світлана вирішила прогулятися – погода бадьорила, свіже, вологе осіннє повітря із запахом прілого листя манило пройтися різнокольоровими доріжками парку. Вона зайшла до булочної, купила до кави круасанів, щоб порадувати чоловіка.

Через півгодини Світлана підходила до будинку. Піднімаючись сходами, вона уявляла, що зараз пірне в теплу постіль до Сашка, обійме його. Вони обов’язково підуть сьогодні кудись разом, раз у них видався спільний позаплановий вихідний.

У коридорі було тихо, Світлана підійшла до квартири і, торкнувшись дверей, з подивом виявила, що вони не замкнені.

Вона увійшла до коридору і зазирнула до спальні. Чоловіка ніде не було. Світлана вловила аромат жіночого парфуму. Знайомий. Точно. Такими користується сусідка Марина, її приятелька. Увійшовши на кухню, Світлана побачила на столі дві чашки з-під випитої кави, вони ще були теплими.

На кухонному балконі стояли Сашка та Марина, вони дивилися на вулицю, про щось розмовляючи, і не здогадувалися, що Світлана дивиться на їхні спини через штори та прикриті двері.

Світлана була приголомшена. Вона тихо сіла на стілець і дивилася на чоловіка. Марина, в яскравому махровому халатику, заглядала Сашкові в очі, про щось невимушено говорила. А він кивав і посміхався.

У Світлани склалося таке враження, що чоловік та сусідка не вперше так проводять час. Ні, звичайно, Марина й раніше заходила до них на чай. Але тут була зовсім інша ситуація.

Коли Сашко і Марина відчинили двері балкона, то на кухні стало тихо, чути було тільки як вода капає з крана.

Світлана порушила тишу:

– Я вам не заважаю? А що так рано, Маринко? По моїх ще теплих слідах, ось так одразу?

– Світлано, ти не так все розумієш. Просто я зайшла позичити цукру. Уявляєш у мене закінчився.

– І кави заодно випили? Разом поснідали. Я навшпиньки йду, боюся потривожити, а тут сміливо так приходять на каву з самого ранку.

– Я просто кави запропонував, не більше того, що ти собі надумала, Світлано, – явно бентежачись, промовив нарешті Сашко. – А ти чому не на роботі?

– До тебе поспішала, коханий! Ось круасани дорогою купила до кави. Порадувати тебе хотіла.

– Ну, ти сьогодні явно не в дусі. Яка муха тебе вкусила. Я пішла, – різко відповіла Марина і попрямувала до дверей.

– Йди звичайно. Чоловікові зателефонуй. Він там, мабуть, у відрядженні сумує. А може, теж уранці по гостях ходить?

Сашко невдоволено насупився і пішов у кімнату, явно не бажаючи бути при такій неприємній розмові.

А Марина, озирнувшись біля самих дверей, раптом відповіла:

– А ти мене не вчи щодо мого чоловіка. У нас із ним все гаразд. За своїм краще дивись.

– Подивишся тут… – вимовила Світлана.

Весь день Світлана та Сашко не розмовляли. І тільки надвечір Сашко підійшов і запитав:

– Ну що, заспокоїлася, ревнивиця?

– А як би ти реагував на моєму місці? У такій ситуації? Чесно?

– Ну не знаю. Не хочу про це взагалі думати. Але ж вона справді прийшла за цукром.

– А чи не тому, що знала, що я сьогодні на роботу йду? Більше я про неї чути не хочу. І говорити про це не бажаю. А ти міг би дати цукор і знову зачинити двері. Не обов’язково на каву зазивати. Чи нудно тобі зі мною?

– Вона сама зайшла. Я якраз каву пив. І що тут такого…

Сашко притяг до себе дружину і поцілував, міцно обійнявши. Тільки в такий спосіб він вирішив покінчити з її ревнощами. Так. Здається, Світлана заспокоїлася.

Світлана, відчувши тепло чоловіка, насправді заспокоїлася. Ревнощі роз’їдали її як іржа, як тяжкість. Але тепер все гаразд. Світлана зажадала у чоловіка обіцянки більше не зустрічати гостей без неї. Особливо таких непроханих сусідок. Молоде подружжя лягло спати в хорошому настрої, остаточно помирившись.

А тим часом за стіною у себе на кухні сиділа Марина. Її плани провалилися. Вона давно мріяла про Сашка. І заходила не вперше без Світлани. Тому й дружила з нею. Заради Сашка.

Молодий і вродливий чоловік притягував до себе як магніт. Але, чи робив вигляд, що не розуміє натяків, чи справді недогадливий… Чи так любить свою дружину?

Марина здогадувалася, навіть майже була впевнена, що її чоловік має коханку. Так, саме – коханку. І не одну. Тому вона вирішила за його відсутності помститися йому тим самим. Але тільки з Сашком цього не вийшло. «Нічого, – думала Маринка, – Я знайду своє щастя. Я візьму своє. Своє чи чуже…»

Вона раптом розплакалася в голос і уткнулася в долоні. Темніло. Марина задрімала тут же, за столом. Їй бачилося її весілля: вона у сукні, схожій на безе, йшла до вівтаря з гарним чоловіком.

Мрії про весілля, як про щось нездійсненне завжди переслідували Марину. Вона не була одружена. Жила вона зі своїм вже другим чоловіком цивільним шлюбом, ні на що не сподіваючись. Тому поки що й дітей не заводила.

Прокинувшись від своїх мрій, Марина зітхнула, встала і, погойдуючись, пішла до кімнати спати.

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!